FакіR

Та й навiщо йому непрофесiонал?

Тонi подивився на стiйку: де ж той кельнер?

– Усе логiчно, – поправив окуляри «Гоффман», – але хтозна, чи менше ви отримаете, якщо приймете мою пропозицiю, анiж пiсля угоди зi справжнiм Гоффманом. Якби таке трапилось. Не стверджуватиму, що мiй проект, який пiсля вашого «так» стане «нашим», застрахований вiд фiаско, але чи змiг би це обiцяти друзяка Дастiн? Усi пiд Богом. І безсилi перед часом та обставинами.

– Ви говорите загадками, – вiдрiзав Тонi, бо ненавидiв фiлософування нi з гарнiром, нi без.

 – І я не зовсiм розумiю. А вiд незрозумiлого шаленiю. Тому маете перше попередження. – Говорив, натискаючи на кожному словi. Здавалось, от-от почне скреготати зубами, а пiсля того – перекинеться на нестримного хижака. І пощади не жди! Зуби ж мае гострi! – А… І одразу ж застерiгаю. До третього не чекаю. Роблю друге й ламаю носа. – Посмiшка пiдробна та ехидна настiльки, що й малюк трирiчний зрозумiв би ii нещирiсть.

– В одному цiкавому романi, – вiв далi «мiстер Гоффман», наче й не чув нiчого, – е красномовний епiзод… Гадаю, що таке букви ви вiд когось таки чули.

І навiть знаете, що таке книжка.

А ось i друге попередження! Мало б бути. Але Тонi його не зробив. Як i того, що обiцяв пiсля нього. Гаразд! Випробовуеш? Демонструеш силу? Хочеш покласти собi до нiг? Тодi граймо у твою гру. Це вже стае цiкавим. Побачимо, хто кого.

– Це такi зшитi докупи листочки з надрукованими гачечками? – Тонi подарував спiврозмовниковi те, чого той прагнув.

Вiн прийняв правила.

– Так ось, – менторським тоном повiв незнайомець, наповнюючи голос насолодою. – День. Двое сидять на лавцi, один увечерi повинен (i впевнено збираеться) вести збори лiтераторiв, але раптово потрапляе пiд колеса трамвая, позбуваеться голови, i збори, природно, не вiдбуваються…

– Надзвичайно цiкаво. – Тонi навiть не намагався приховувати сарказм, хоч i слiд було б. Раз почав грати. – Але, даруйте, нiяк не можу втямити: яким тут боком я? Невже для фiлософських бесiд ви не змогли знайти когось iншого? Скажу вiдверто: фiлософii – отого безглуздого переливання з пустого в порожне – не люблю.

Краще б квiти вирощували. Або дерева. Хоч якась користь…

Тонi замовк. За мить – уздрiв кельнера з морозивом. Повернувся i додав, дивлячись на окуляри вiзавi, за якими той ховав очi:

– У свiтi (я твердо в цьому переконаний), е одна-едина фiлософiя. Спiльна для всiх. Ідеалiстiв-матерiалiстiв. Фiлософiя шлунку. І крити тут нiчим.