FакіR

«Мiстер Гоффман» вiдповiдати не поспiшав.

Кельнер поставив морозиво й зник.

– Гм… Здаюсь. Помилявся. Вважав, що розум i накачанi м’язи – речi непоеднуванi, – мовив незнайомець, занурюючи ложечку в бiлу пiрамiду, обсипану горiхами й шоколадом. – До речi, горiхiв у цьому барi кладуть менше, нiж слiд. Не помiчали?

– Вiд солодкого не фанатiю.

– А я, знаете, «маю таку ваду».

«Мiстер Гоффман» вагався i тому – тягнув час. Не заради ж морозива та фiлософських розмов покликав вiн Тонi.

Заграла приемна заспокiйлива музика.

Побiльшало вiдпочивальникiв. Вiльних столикiв майже не лишилось. Бiля стiйки кiлька чоловiкiв дружньо розмовляли й пили. Три пари повiльно крутились.

«Мiстер Гоффман» продовжував iсти, длубаючись. Наче вишукував там слова, якi збирався сказати.

Тонi це дратувало. Багато думае про себе цей «дiло-вар». Виграе на чутливих струнах нервiв. І карти вiдкривати не поспiшае. Навмисне?

– Слухай, ти, пожирачу морозива, – кинув Тонi, пiдвiвшись i нахилившись ближче, щоб не почула решта, – якщо ти зараз же не скажеш, для чого я тобi потрiбен, отримаеш друге зауваження.

 – І для бiльшоi певностi пограв промовистими бiцепсами.

– А ти чудовий хлоп’яга, – засмiявся «мiстер Гоффман» i вiдсунув вазочку. – Подобаешся. Радий, що не помилився.

Трохи заспокоений, Тонi опустився на стiлець. Хоча полум’я з нiздрiв продовжувало вилiтати. І копита поривалися бити об землю.

– Менi потрiбен такий, як ти, – вродливий, рiшучий i дужий, – повiв далi незнайомець.

 – Справа делiкатна. Складна. Небезпечна. Але страшенно вигiдна. При найкращому результатi зможеш до гробовоi дошки безтурботно вiддаватись радощам життя. А, навтiшавшись, померти в розкошах i достатку. Якщо, звичайно, розумно поведешся зi своiм багатством. Але це все, повторюю, – i любитель морозива, задерши скатертину, постукав по стiльницi, – стане можливим лише тодi, коли спектакль, який я задумав, закiнчиться гучними оплесками й вигуками «браво»». Добрячу частину роботи доведеться виконати тобi. Але й «пайка» твоя в «загальнiй сумi вiд проданих квиткiв» теж царська.

Тонi уважно слухав i вiдчував, як пiд серцем слизькою гадюкою починала ворушитися жага. Спокуслива й солодка. Слiпа i глуха. Для того, хто перебивався з копiйки на копiйку, перебiгав з роботи на роботу, отримуючи невтiшний мiзер (хоча й серйозно займався спортом i плекав надiю хоч завдяки досконалому тiлу «вибитися в люди»), такi горизонти аж надто туманнi.