Дворушники, або Євангеліє від Вовкулаки

А клавiатура, чiтко вiдгукуючись на вивiренi удари, стала втiлювати думане в графiчнi зображення слiв.

«Тепер, якщо вiдкинути всi безглуздi здогади (хоча як iх можна вiдкинути: фактiв же менше котячих слiз), що виходить? Убито молоду жiнку. У неi нiчого не вкрали, окрiм, за словами чоловiка, смартфона. Тобто – нiчого коштовного, на що могли б поласитися банальнi грабiжники. Хоча для декого смартфон – межа мрiй. Машина (ця взагалi на нормальну купу тугрикiв тягне), грошi, документи, прикраси – все на мiсцi.

Чи, може, щось таки й поцупили, але про нього чоловiк нi сном нi духом? Або в курсi, але вмiло приховуе? Такi «або» можна не рахувати. На початку iх безлiч. Це – нормально. Виходить, пограбування як мотив поки вiдкидаемо. До пори до часу. Далi. Жiнку загриз вовк. Це едине, про що можна говорити з певнiстю. Як, втiм, i про сексуальний контакт. Із чоловiком.

Отже, вовк… Варiант № 1. «Випадкова загибель». Жiнка iхала лiсом (куди? навiщо?). Зупинилася (заглух двигун? не стерпiла природноi потреби?).

Вийшла (важко повiрити: жiнки, зазвичай, патологiчно бояться темряви, до того ж – у лiсi!) i зазнала нападу вовка. Висновок: надто вже неймовiрно. Якщо навiть опустити факт перебування в нiчному лiсi (приблизний час смертi – 00.45), то з машини при будь-яких розкладах не вийшла б. Заглух двигун – чекала б ранку. Схотiлося пiд кущик – що-небудь придумала б. Дотерпiла до свiтанку. Сяка-така, а проти вовка «Тойота-Прадо» – все-таки фортеця. Але ж нi. Жiнка залишае машину. Безглуздо? Абсолютно. Якщо заглух двигун, можна подзвонити чоловiковi, друзям, знайомим, щоб допомогли. Але вона нiкому не подзвонила. Забула смартфона чи загубила десь? Цiлком iмовiрно. Такий варiант пояснюе багато: i вiдсутнiсть апарата на мiсцi вбивства, i те, що нi з ким не зв’язалася… Багато запитань без вiдповiдей. Але найбезглуздiше – розташування тiла пiсля атаки вовка. Нi. Цей варiант мимо. Неможливий «технiчно».

Варiант № 2. «Навмисне вбивство». Жiнку вбили за допомогою вовка.

Призначили зустрiч (причому це була знайома або навiть добре знайома людина). Довгань приiхала, довiрливо вийшла з машини. Вимкнула смартфона, тому що спiврозмовник про це попросив (щоб важливiй розмовi не заважали дзвiнки?), або це зробив убивця вже пiсля смертi загиблоi. І сам забрав. Але чому ця «важлива розмова» мусила вiдбутися опiвночi? Невже iншого часу – хай навiть i для суперважливоi розмови – не знайшлося? Це трохи веде у бiк мiстики, про яку потiм.