Гаугразький бранець

У Мiльям плаття теж гарнi, бо надiйшли iй у спадок вiд сестри, але з тiеi ж причини залатанi, штопанi, а накидка зношена настiльки, що, дивлячись крiзь тканину, можна перерахувати винограднi грона на лозi… Старша донька. І для родини було б краще, якби вона залишилася единою.

Це синiв мае бути багато. Адже вони щодня гинуть на кордонi.

…Коли надвечiр Мiльям з молодшими братами повернулася до помешкання, натовп на подвiр’i помiтно поменшав. Але – був. А отже, ще не скiнчилося.

– Не розродиться, – впевнено заявляла Захраб.

– …несповiдимi задуми, – прошурхотiв голос ще якоiсь жiнки.

У сутiнках Мiльям ловила на собi погляд за поглядом – жалiснi, гiркi… звинувачувальнi?.. Здавалося, що всi дивляться на неi, на неi одну! – i, можливо, здогадуються. Справдi, не могли ж вони не бачити тодi…

Це ii провина. Вона наважилася змочити пальцi у водi джерела Тайi. Прогнiвити сили, якi… це ж гiрше, нiж коли б розбився глек, i про що вона думала ранiше?! Мiльям глянула на своi руки: засмаглi, худючi, всi в ципках.

Насмiшка Могутнього… І мати, звичайно, пiде до Нього. Чавити небесний виноград для бенкету вбитих воiнiв, як призначено всiм жiнкам, померлим пiд час пологiв. І сонце нiколи не побачить ii дитини.

Раптом натовп сколихнувся й закрутився, неначе води Терзи мiж пiдводними скелями. Звiстка пролетiла над головами, наче лiсова пожежа на схилi Ізир-Буза, коли вогонь потрiскуе верхiвками дерев, не йдучи вниз…

Вiдпустивши подiл сестриного плаття, кинулися вперед Нузмет i Асалан. Виступив з-за чиiхось спин Хас, незрозумiло звiдки з’явився й старший брат Сурген, четвертий син у родинi, вищий за будь-якого чоловiка в селищi, хоча ще й не посвячений зброею… Мiльям залишилася на мiсцi.

Найдужче iй хотiлося зараз стати невидимкою, як це вмiють сiрi ящiрки, що мешкають у камiннi бiля дороги.

Їй це вдалося. Батько – великий, грiзний, запилений вiтром, iз запахом вiйни в крилах кошлатоi бурки, – пройшов крiзь натовп, що розступився перед ним, мимохiдь торкнувся кожного з синiв, але не помiтив, навiть не пошукав очима ii, Мiльям.

Втiм, якби вона теж вистрибнула йому назустрiч, якби загородила дорогу, – нiчого б не змiнилося.

Батько зайшов до помешкання.

Всi, хто був на подвiр’i, вiдразу ж замовкли, навiть стара Захраб. Крiзь тишу iз темноi, закритоi для всiх глибини помешкання долинув тихий, болiсний стогiн. І ще один… i ще…

Мiльям боляче закусила губу. О, Мати Могутнього, допоможи!.. Ти ж i сама теж…

Але Вона не почуе.