Гаугразький бранець

З Нею може розмовляти тiльки перша донька в родинi. Що вона зараз робить там, у помешканнi, ця вертихвiстка й задавака Адигюль?!!..

І раптом почувся новий звук.

Той самий.

І всi видихнули одним спiльним видихом, i заговорили, забалакали, запобивалися, й нiхто нiкого не слухав, i вiд цього суцiльного бабського галасу хотiлося тiкати, заткнувши вуха, – якби не головне, чого ще нiхто не знав i що наймiцнiшими вузлами тримало всiх на подвiр'i.

Мiльям пiдвелася, пролiзла за чиiмось спинами майже до самого пологу помешкання.

Брати вже були тут, i Хас сильно i злiсно пхнув ii лiктем у бiк. Мiльям нiчого не вiдчула.

Полог пiдлетiв угору. Батько вийшов назовнi, й усi замовкли.

– Могутнiй подарував менi восьмого сина. Ім’я йому – Абсалар.

Притискаючи до себе край бурки, вiн проминув подвiр’я i вийшов на дорогу – туди, де чекав, помахуючи сплутаною гривою, змилений кiнь, який щойно пройшов найкоротшим, а отже, найважчим шляхом гiрськими стежками вiд кордону до селища.

Батько скочив у сiдло, й кiнь рушив з мiсця слухняно й легко, i застукотiли копита, i все швидше й швидше понiсся вершник уздовж виноградникiв…

У нього на грудях заходився плачем новий захисник Гау-Граза.

* * *

– Дивися.

Ахсаб склала долонi разом i сховала в маленькiй хатинцi строкату волохату гусiнь. Гусенi не сподобалося, вона спробувала виповзти з-пiд маленьких пальцiв з обкусаними нiгтями, але Ахсаб не пустила, щiльнiше притиснувши руки до землi. Й зашепотiла, забурмотiла щось: як не намагалася Мiльям, вона не могла розiбрати жодного слова.

Обличчя Ахсаб стало дивним – наче вона спала з вiдкритими очима й бачила дуже цiкавий, але нi для кого бiльше не видимий сон. Чотири чорнi кiски – тоненькi, не те що в Мiльям, – рiвно погойдувалися з боку в бiк.

Раптом вона тихенько скрикнула й прибрала руки.

На землi, безпомiчно помахуючи крильми, сидiв великий гарний метелик. Мiльям захоплено видихнула. Ахсаб обтрусила з долонь трiшки пилку:

– От.

– А лiтати вiн вмiе?

– Не знаю. Навчиться, мабуть.

Мiльям простягнула вказiвного пальця метеликовi. Той лоскотнув ii вусиками й довiрливо перелiз на палець, слабко вхопившись тремтливими нiжками. Мiльям пiдвелася на ноги та витягнула руку вперед: метелик вчепився мiцнiше. З його жовтих крилець перелякано дивилися блакитнi й червонi очi з чорними обводами.

– Посади на дерево, – порадила Ахсаб. – Вiн тебе боiться.