Гаугразький бранець

– Тебе мати гукае, – не без насмiшки повiдомив Асалан.

– Сурген iде на посвячення зброею, – додав Нузмет.

– Сурген? – здивовано перепитала вона.

Височезний Сурген – його завжди можна попросити дiстати м’яча, що застряг у яблуневому гiллi. До нього так цiкаво залiзти на плечi, коли в селище приходять актори й натовп оточуе iх щiльним кiльцем. Веселий i добрий, не те що Хас… Але Сурген ще не досяг вiку! Мати завжди нагадуе про це подругам Адигюль, якi так i чiпляються до нього на шию…

– Еге ж. Аби батьковi двiчi не iздити, – як дорослий, пояснив Асалан.

Мiльям кивнула. Так, звичайно… Чоловiк повертаеться додому з вiйни у трьох випадках: щоб зачати сина, щоб дати синовi iм'я i щоб взяти сина з собою. Шлях вiд кордону неблизький i важкий, i зазвичай якiсь двi речi чоловiки поеднують… А Сурген i без того вирiс та змужнiв набагато ранiше строку.

Пiдтягнула шаровари, обтрусила плаття: доведеться пiдлатати на плечi, а от що робити з накидкою?.. та ну ii. Навряд чи хтось помiтить ii – не лише накидку, а й саму Мiльям, – на велелюдному святкуваннi, де зберуться гостi з усiх сусiднiх селищ.

Усього лише другу доньку Азмет-вана, який забирае на посвячення зброею свого четвертого сина.

Ахсаб уже зметикувала, що бiйки бiльше не буде. Пiдняла з землi й витрiпала накидку, тодi передбачливо вiдступила на кiлька крокiв назад i закричала:

– А ще я вмiю перетворювати камiнцi на квiти! І розмовляти з птахами! І очищати джерела! І викликати духiв мiсячноi трави! І лiкувати кашель! І…

Але Мiльям твердо вирiшила нiчого не чути.

* * *

– А що казати? Просиджують штани у своiх скляних укрiпленнях, жаб’яче порiддя. І звiдтiля запросто розстрiлюють всi нашi атаки.

– Глобали завжди були боягузами. В моi часи за одну смердючу шкуру доводилося покласти трьох-чотирьох воiнiв щонайменше.

– Це ти менi розповiдаеш, Асуре! Та ж того дня, коли я виiхав, дванадцятеро наших… І жодного глобала ми не дiстали. Жодного, розумiеш?! Вони ж не вистромлюються, змiiне кубло, а скло iхне нi автомат не бере, нi кулемет…

– А з гранатомета?

– Не знаю.

Тепер на всьому кордонi залишився лише один, на заставi Зограб-вана. Прикордоннi, риб'ячий слиз, задерли цiни, як спiдницю в шльондри.

– А коли спробувати…

Одноногий Асур-ван, майстер зi зброi, навчав вiйськовiй справi хлопчакiв з чотирьох навколишнiх селищ. І, як здалося Мiльям, його единого у святковому натовпi – здебiльшого жiнок, старих i непосвячених юнакiв, – батько вважав рiвнею собi.