Гаугразький бранець

Пiшли з двору музиканти й танцiвницi, розiйшлися гостi з сусiднiх селищ, та й мiсцевi помалу розбрелися по своiх помешканях; час вiд часу хтось спотикався об циновку, перекидаючи, а то й розбиваючи на друзки порожню миску чи глек. У повiтрi висiв вечiрнiй скрегiт цвiркунiв та цикад. Але дехто залишився: темнi, а тому здебiльшого невпiзнаванi постатi у мiсячному напiвмороцi. Мiльям помiтила, як невисокий худенький хлопчина – Арваз? – пiдiйшов ззаду до Адигюль i обiйняв ii за плечi. Сестра застережливо пiдняла пальця: мовчи!.

. слухай… зараз!..

Наставила вуха, витягла вперед черепашачу шию i стара Захраб-анi.

Зойкнула дитина, напевне, Абсалар, – i вiдразу ж замовкла iз хлiбною соскою, а може, й з материнською груддю в ротi.

Мiльям прислухалася настiльки уважно, що нiч здавалася iй наповненою справжньою лавиною шерхоту, дзвону, шепоту, шелесту… Нi, ще не чутно. Але вже скоро… щойно вони в'iдуть на перевал Кену на вершинi Ізир-Буза… так завжди бувае, i не можна пропустити…

От.

Звук почувся так чiтко, наче це тут, вiдразу за плетеним тином, простукотiли копита двох коней, вiдносячи Сургена й батька на давню й споконвiчну вiйну великого Гау-Гразу.

* * *

– А менi не дуже сподобалося, – промовила Ахсаб. – Я не люблю про битву. Я люблю про Тизрит-вана й прекрасну Галiбу. І про чарiвницю Мейну.

– Я теж люблю про Мейну, – зiтхнула Мiльям. – Але ж це тiльки на весiллях…

Сонце вже припiкало, наче в розпалi лiта, й дiвчатка сховалися в затiнку. На яскраво-синьому небi нестерпно сяяла заснiжена вершина Ала-Вана, а решта гiр вже здалися й скинули бiлi накидки.

Мiльям подумала й собi зробила так само – а що, адже спекотно! Та й хто побачить iх отут з Ахсаб?.. усi зайнятi повсякденними справами теплоi пори року. Їй самiй сьогоднi треба ще збити масло, спекти лаваш, обiбрати зелену гусiнь з виноградного листя…

– А у вас скоро й буде весiлля, – повiдомила Ахсаб.

– У нас?

Шкода, що вирвалося: на мить пiзнiше Мiльям збагнула, що Ахсаб мае на увазi Ізбека – до його повернення залишився мiсяць i ще трiшки.

Але ще невiдомо, з якого селища вiн вiзьме собi дружину, адже основнi святкування вiдбуваються в домi нареченоi.

І потiм… але батько нiчого не казав про Ізбека. А сказав би.

– Ваша Адигюль виходить замiж. Ти не знала? А моя мама вже готуе дари нареченому.

– Твоя мама?!

Ахсаб поблажливо розсмiялася:

– В них усе давно домовлено. Ще до того, як мiй брат Мухатбек пiшов на посвячення зброею.