Гаугразький бранець

Я повернула альбом вертикально, щоб можна було прочитати:

– «Мiльйони трудящих щорiчно вiдновлюють здоров’я у санаторiях i пансiонатах цього чудового куточка нашоi Батькiвщини. Гiрське повiтря, морськi купання й свiжi фрукти надовго залишаться у вашiй пам’ятi». Дурницi, – погодилася я. – Ну й навiщо вiн потрiбен?

– Ти не розумiеш, Юсько, – поважно мовила Далька. – Це не просто антикварiат. Це раритет.

– Га? – я забула прикинутися, нiби все знаю, тому що саме роздивлялася картинку. Вона зовсiм не скидалася на фотку – принаймнi, листя на деревах було пiдмальоване.

Серед рослин я впiзнала пальму, кипарис, магнолiю й ленкоранську акацiю – екоботанiка взагалi моя улюблена година. Серед зеленi визирало кiлька бiлих блокiв. А за ними…

– Дивися сюди, – тицьнула пальцем Далька.

Я знизала плечима:

– Ну, гори. Альпiйська екосистема.

– Сама ти…

Вона затнулася, тому що на стiнi раптом з’явилася Вчителька, але, оскiльки конфлiктна ситуацiя заглухла в зародку, вiдразу ж щезла, щоб не руйнувати нашу iндивiдуальну комунiкацiю.

І Далька зашепотiла менi на вухо:

– Це Гауграз!!!

І на доказ власних слiв закрила альбом, показуючи обкладинку: «ГАУГРАЗ. Пам’ятнi мiсця й здравницi». Це ж треба!!!..

– Що там у вас таке? – запитався Вiнс.

Я й не помiтила, як вiн пiдiйшов. І яким чином Дальчин альбом устиг миттю пiрнути до вмiщувача, теж не помiтила.

– Нiчого, – байдуже сказала Далька. – А тобi що треба?

– Нiчого,– розгублено мовив услiд за нею Вiнс. – Просто… Юсь, там по тебе мама прилетiла.

* * *

– …не найвищий бал. Але безпроблемних дiтей не бувае, панi Калан. Раджу звернути увагу перш за все ось на що: Юстi дуже складно вибудовувати широку мережу комунiкацiй у групi, вона вiддае перевагу утворенню вiдокремленоi дiади з Далiею Седвер. Такий тип соцiальноi поведiнки вважають варiантом норми, але все таки придивiться пильнiше, у майбутньому це може негативно вплинути на iнтеграцiю особистостi в Глобальний соцiум. Крiм того, я помiтила у вашоi доньки деякi прояви гендерноi нетерпимостi.

Не хочу здатися нетактовною, панi Калан, але причини цього швидше за все мають витоки з ваших стосункiв iз чоловiком…

Мама усмiхнулася. З того мiсця, де я стояла, сховавшись за дверима, монiтор вiдблискував, i менi зовсiм не було видно Вчительку. Здавалося, що мама слухае, кивае й усмiхаеться просто до стiни. А може, й не слухае зовсiм, а просто усмiхаеться й кивае, щоб Учителька не образилася.