Гаугразький бранець

Але на вихiдних нагорi стiльки капсул, що неба через них майже не видно.

Мама пробiгла пальцями по кнопках, вводячи нову програму. Перед цим, звичайно ж забрала руку з мого плеча. Шкода.

Капсула трохи стишила хiд, вишукуючи найближчий наскрiзний шурф. Я замружилася. Не тому, що боялася, хоча вiд вертикального злету стае холодно всерединi й спирае подих; страшнiий лише спуск вертикально вниз. Але я не боюся, чесно-чесно! Просто дуже здорово отак замружитися, – а тодi, вже нагорi, розплющити очi i…

Побачити небо.

Величезне-превеличезне, яскраво-сине, вкрите бiлими вiзерунками хмаринок… Небо!!!

– Ну як тобi, Юсько? – мама закинула голову, i ii золотаве блискуче волосся лоскотало менi обличчя, теж задерте догори так, що болiла шия. – Подобаеться?!..

Хмаринки ледь-ледь мерехтiли вiд подвiйного заломлення свiтла через дах капсули й склопластиковий купол над мiстом. Але синява була такою слiпучою, що я нiяк не могла повiрити, нiби мiж нами е якась перепона.

Мiж мною – i небом.

Капсула розiгналася i тепер летiла ще швидше, нiж дозволено на внутрiшнiх рiвнях. А назустрiч летiли хмари. Цiкаво, на що вони схожi, коли подивитися на них з мiсця? Таке мiсце напевно мае десь бути…

І раптом ми миттю – я навiть не встигла замружитися – впали вниз.

Знову помчали тунелем назустрiч рiзнокольоровим i срiблястим блокам. Але перераховувати iх було чомусь уже зовсiм нецiкаво.

Зате мама обiйняла мене за плечi:

– Як твоi справи, Юсику? Що робили сьогоднi в групi?

– Бавилися в «море хвилюеться».

– «Море хвилюеться»? – перепитала мама.

…І я зрозумiла, що далi вона не слухала. Дорослi взагалi зрiдка слухають, коли iм щось розповiдаеш. Навiть мама – а про решту не варто й згадувати. Не розумiю лишень, для чого тодi питати, якщо вiдповiдь зовсiм не цiкавить?..

– Я маю для тебе сюрприз, – шепнула мама. – Для нас усiх. Сказати зараз чи коли прийдуть тато з Робом?

Я вiдразу ж припинила ображатися:

– Зараз, зараз!

Адже зрозумiло, якщо чекати на тата з Робом, та ще й на обох водночас, то це буде за два-три тижнi, не ранiше.

– Ну, слухай. У нас на роботi сьогоднi проводили щорiчну вибiрку-лото на предмет екодозвiлля… тобто, Юсько, як би тобi пояснити, такий розподiл шляхом генерацii випадкових чисел… Розумiеш, ми iдемо на море!!!

* * *

Менi снилося море.