Гаугразький бранець

Як в учбовому цифроклiпi з екобiологii: планктон харчуеться найпростiшими, оселедцi – планктоном, кашалот – оселедцями, косатка – кашалотом… Сама косатка, мабуть, несмачна. Ланцюг харчування звиваеться у прозорiй водi, а менi також хочеться iсти, бо на вечерю сьогоднi була найгидкiша в свiтi рiч – овочевий холодець, слизький i драглистий. І я сказала мамi з Виховалькою, що наiлася в групi пiд саму зав’язку. Хоча, правду кажучи, там давали лише йогурт з цими… молюсками… тобто мюслями… може, взяти й спiймати косатку за хвоста?.

.

Я прокинулася. До того голоднюча, що сама собi здавалася порожньою всерединi.

Було темно. Тiльки ледь-ледь вiдсвiчували стiни у нiчному економ-режимi. Вночi в домi вимикаються всi програми, i навiть стулки дверей доводиться розсовувати руками. Не кажучи вже про те, що не працюють ковзалки.

Зате Виховалька спить i не шпигуе. І можна взяти собi в холодильнику на кухнi трiшки дорослоi iжi.

Тупцяти по коридору власними ногами довго. До того ж я спочатку помилилася й не туди звернула, потрапила до спортивноi кiмнати, де зi стелi звисають канати, простягаеться з кутка в куток пластикова драбина-рукохiд i повнiснько всiляких тренажерiв.

Тричi на тиждень ми тут займаемося з Гiмнастинею. А Роб стирчить тут по кiлька годин щодня. Вiн у нас качаеться. Якщо по-нормальному, то нарощуе м'язи. Хоча вiн i так уже страшенно великий.

У темрявi спортивна кiмната здавалася страшнуватою. Мабуть, через рукохiд, перекладини якого ледь вiдблискували, вiддзеркалюючи мерехтiння стiн.

Наче велика-превелика посмiшка чудовиська.

Нарештi я вiдшукала кухню. Контейнер з iжею виявився заблокованим, щоб його вiдчинити, треба було запустити всю кухонну програму. Я вже вирiшила, що так i залишуся голодною до ранку – до вiвсянки!!! – коли раптом помiтила нагорi, на кришцi контейнера кiлька незакритих комплектiв. Пiдсунула табуретку, залiзла, стала навшпиньки, дотяглася. Ура-а-а-а!!!..

Взяла перший-лiпший, вiдлiпила соломинку й застромила до рота.

Смакота!

Перекочуючи язиком смачнющу рiдку масу, я пiшла назад. Пошкодувала, що не прихопила ще один, про всяк випадок. Вони ж там, мабуть, усi рiзнi!..

Раптом почула голос. Мамин. Здушений, через стiну:

– …просто я була впевнена, що коли пишуть «сiмейна пропозицiя»…

– Я з тебе дивуюся, – там же ж, за стiною, вiдповiв iй тато. – Адже не вперше. Пора запам'ятати, що будь-яка пропозицiя «для усiеi родини» – це на трьох. Розраховують на нормальних людей.