Листи до полковника

Сама вона нiколи не знiмала нiчого такого, що заздалегiдь не можна було б нiкуди прилаштувати, хоча б до Толiка; ну хiба за часiв туманноi фотоюностi з «Зенiтом». Чи все-таки пошукати себе потiм на сторiнках глянсових журналiв?

– Свiтло – супер, – пояснив вiн. – Ну що, Махо, пiшли зiрченят клацати?

– Пiшли, – вона щиглем вiдправила недопалок пiд чиiсь високi пiдбори. Не поцiлила.

– Взагалi, робота, кажуть, собача, – розводився вiн, пiдiймаючись схiдцями. – Не продихнути. Знову ж таки, якщо в якоiсь дурепи макiяж поплив, то винен, звiсно ж, фотограф.

Але е чимало й приемного… – гигикнув, – ти не зрозумiеш.

– Вони ж усi неповнолiтнi.

– А про що ти подумала? Я так, в цiлому… з чисто естетичного погляду. Ну, й головне, чому я погодився – Зрiз. Два мiсяцi задарма у Зрiзi! У гарному готелi, та ще й в оточеннi отаких кошенят…

Марiчка розсунула лiктями двох «кошенят» й увiйшла до вестибулю, гримнувши скляними дверима майже перед самим писком Василя… чи як його там? Треба буде перепитати. Щоб на завтрiшнiй фiнальнiй спiвбесiдi з продюсером ненароком наголосити на «приемних моментах» роботи, яких iй, дiвчинi з традицiйною орiентацiею, аж нiяк не зрозумiти.

На вiдмiну вiд декотрих.

Вона проминула вестибуль, розгрiбаючи натовп дiвчат, наче купу минулорiчного листя. Перерва ще не скiнчилася, далi iх поки не пропускали; кондицiонер не справлявся з важким амбре поту, дикуватих дезикiв i кишкового хвилювання. Перед схiдцями Марiчка задля хохми стала на ваги: камуфляжний командир агрегата вiдкрив був рота, але впiзнав фотографа та з розумiнням гмикнув.

Зростовимiрювач гупнув залiзною тарiлкою по головi, а комп’ютерний голос повiдомив щось про «увагу на харчування». Це разом з апаратом на шиi i сумкою з об’ективами, фiльтрами i блендами на плечi.

– Вам би пiдрости сантиметрiв на десять, чи що, – пожартував камуфляжний. – І змогли б узяти участь.

Марiчка оцiнила жарт i посмiялася за компанiю. Нормальний хлопець, мабуть, з охоронного агентства; i як йому тут стояти, бiдолашному, цiлий день без перерви в задусi, зважуючи рiзних дуреп? Чи йому так само не без приемностей?.

.

Вже на схiдцях запищав мобiльний.

– Марiчко, – звiсно, то був Толiк. – Менi тебе треба. Термiново.

Розповiдати йому про реалiтi-шоу, серйознi бабки, Зрiз i таке iнше поки що не хотiлося: Марiчка була стримано, без фанатизму, але забобонна. Вiдiслати на три букви, нiчого не пояснюючи, теж – Толiк з усiма його закидонами все-таки нормальний хлопець.