Листи до полковника

Хоч би дали звiльнитися за власним бажанням. Зате комусь – дванадцять балiв. Отже, повертаючись до питання, це як подивитися…

– Стар iде, – пiдкреслено байдуже кинув Горобець.

Усi обернулися: синхронно, як на урочистiй лiнiйцi.

Стар крокував паралельною алеею шкiльного парку, перiодично щезаючи за тополями i знову з’являючись у геометрично однакових вiдрiзках мiж ними. Його баскетбольна постать у костюмi й краватцi вiдштовхувалася вiд землi пружно, нiби хотiла злетiти; i справдi, поблизу якогось дерева Стар змахнув дипломатом, перекинув його, нiби м’яч, в iншу руку та у височенному стрибку торкнувся кривоi гiлляки, що порушувала форму тополиноi крони.

Й пiшов далi, закинувши голову, нiби рахував ластiвок у небi. Однокласникiв вiн, звичайно ж, не помiтив. І чхати на них хотiв – з високого, звiсно, дерева.

Дилда подалася вперед, знову топчучи клумбу, але передумала, не гукнула. Вiдкривачка стис кулаки та пробурмотiв щось непристойне крiзь зуби. Лисий гмикнув, Горобець неголосно, але виразно присвиснув.

Бейсик скорчив одну iз своiх багатозначних гримас, змiст якоi можна було б розписати щонайменше на два абзаци.

– А я пройшла кастинг на реалiтi-шоу «Я – зiрка!» – дуже голосно оголосила Марiсабель. – Зйомки почнуться за три днi!! У Зрiзi!!!

Вона зiскочила з парапета, але невдало – зачепилася спiдницею за якийсь виступ, причому подiл задерся негарно, без натяку на сексуальнiсть. Марiсабель смикнулася, почувся трiск, i позаду над колiном повис прямокутний шмат. Щоправда, Стар цього не побачив.

Вiн взагалi нiчого не бачив, крiм ластiвок i слiпучого сонця.

Привiт, тату!

А у нас сьогоднi дощ. І вчора теж був. А позавчора трiшки йшов, а тодi перестав, i понад морем була веселка. Велика-велика, бiльша за арку над пiдйомним мостом. До речi, мiст скрипить i гойдаеться, жах якийсь. Роза боiться й ходить в купальню через чорний хiд. Робiтники обiцяли минулого тижня, що завтра вiдремонтують. Але ж дощ.

Сеньйорита Марiя каже, що в нас нудьга зелена.

Сеньйорита Стефанi теж так каже. А ще вони постiйно теревенять, як весело в мiстi, i з якими хлопцями цiлувалися, i про моднi сукнi, i про те, хто чий батько. Вони постiйно з мене смiються, коли я не бачу. Тату, хай вони поiдуть геть! Для чого вони? Товаришувати з ними зовсiм нецiкаво, тому що дурнi. І бояться Драго.

Я хотiла тобi написати не про них, а про Драго. Роза наказала, щоб його закрили у вежi, уявляеш?! По-моему, вона перевищуе повноваження.