Листи до полковника

Листи до полковника

Яна Юрьевна Дубинянская

Смерть Нiколаса Роверти, або ж Лiлового полковника, колишнього диктатора екзотичноi держави, який останнi двадцять рокiв прожив iнкогнiто у чужiй краiнi, несподiвано набувае розголосу. Метушаться журналiсти. Непокояться спецслужби. Активiзуеться таемна мiжнародна органiзацiя пiд назвою «Структура». Усiм iм треба щось одне – вiд неi, його дочки, сорокарiчноi вчительки лiтератури Єви Миколаiвни Анчаровоi.

Колись Лiловий полковник володiв цiлим паралельним свiтом на ймення Зрiз.

Там, у дивному i первiсному Зрiзi, вiн ховав вiд ворогiв i вiд життя свою доньку, принцесу Еву Роверту. Там вона зустрiла i втратила свое щастя. Звiдти писала батьковi вiдчайдушнi листи, що поступово стали ii iнтимним щоденником.

Нинi Зрiз – дорогий i модний курорт, де все тепер по-iншому. Та всупереч класичнiй настановi «нiколи не вертатися до колишнiх мiсць», вона вирушае туди, щоб з'ясувати обставини батьковоi смертi, врятувати його спадщину вiд численних претендентiв, i вiднайти себе.

Переклад з росiйськоi Ярослава Мишанича.

Яна Дубинянська

ЛИСТИ ДО ПОЛКОВНИКА

Вона дiзналася випадково. Могла не знати ще годин iз п’ять, бо не збиралася сьогоднi до нього, хотiла лише потелефонувати ввечерi, десь пiсля восьмоi. Зовсiм випадково почула по радiо в чужiй машинi.

Машина була фiзика Лiмберга. У середу в них водночас закiнчувалися уроки – останнiй п’ятий – i фiзик традицiйно пропонував лiтераторцi проiхатися на його автi, а вона традицiйно вiдмовлялася.

А сьогоднi погодилася: у вiкнi мiж другим i четвертим накупила продуктiв до дня народження i дуже не хотiлося тягти торби власноруч. Лiмберг зрозумiв справжню причину, отже, не надто зрадiв. Пiдкреслюючи суто дружнi намiри, ввiмкнув у машинi приймача i навiть не став шукати музику.

Вона думала про свое – як би з найменшими втратами вiдстрiлятися вiд ювiлею – i сприймала слова диктора як шумовий фон, не заглиблюючись у сенс. Але, як воно зазвичай бувае, свiдомiсть активiзувалася автоматично – вiд слiв не просто знайомих, а таких, що мали для неi особисте значення.

«Кривавий режим Лiлового полковника». Встигла подумати: чому? Кому воно треба?.. може, якась рiчниця?

Екскурс в iсторiю виявився занадто докладним як для радiоновин, i ii здивування встигло перевищити всi можливi межi. І раптом – буденне, у продовження теми, замiсть прiзвища чи займенника: самогубець…

– Що з вами, Єво Миколаiвно? – Лiмберг загальмував.