Проект «Міссурі»

Брехали так переконливо, що в це повiрила мало не вся краiна. Вона, Алiна, також могла повiрити, – от тiльки свiт, перебачте, не змiнюеться. Точнiше, змiнюеться не так швидко. Звичайнi еволюцiйнi процеси: плавне – нiчого надзвичайного – зростання економiки, декiлька простих наукових вiдкриттiв, досить-таки млявий розвиток культури-мистецтва…

Ця непевна, але оптимiстична стабiльнiсть забезпечуе поки реальне, а не деклароване лiдерство кандидата вiд влади Володимира Миколаенка, який за останнi роки намулив око i в урядi, i в парламентi.

Анi опозицii в особi Вiерського й Гроссман, анi, тим бiльше, Андрiевi з його значком завойовника Майбутнього, – цього монстра не звалити. Бодай у цьому сезонi. Народовi бiльше подобаеться вчасно отримувати гарну платню, анiж мрiяти про якийсь прорив. А народ зазвичай не помиляеться.

Ну що ж, розумнi люди – Алiна також – завжди знали, що й ця краiна мае сяке-таке майбутне; обiйдемося без великих лiтер. Проект «Мiссурi» лише дав можливiсть своiм учасникам опинитися на вершинi: хай поки не на найвищiй, але це справа часу… Нагорi того, що iснуе.

Нiчого принципово нового не побудовано, й навряд чи вiн станеться, цей обiцяний прорив. Та й можливiстю скористалися не всi… стоп. Не треба знову про Влада.

А електорат взагалi не мусить знати про все це. Хай краще навчиться впiзнавати Андрiя Багалiя в обличчя.

Вона глянула на годинник: до презентацii лишилася ще майже година. Може в метро?

Але коли Алiна вийшла надвiр, неповоротка гусiнь зiтхнула хмарою чадного газу, здригнулася й помаленьку почала рухатися.

За двi хвилини поряд просигналив водiй Алiни, на малому ходу вiдчинивши дверцята автомобiля. Попереду пробка майже зовсiм розсмокталася.

Встигаю, без будь-яких емоцiй констатувала Алiна. Вона завжди й скрiзь встигала.

* * *

– Пане Багалiй, керiвники нашого каналу запрошують вас взяти участь…

– Шановний Андрiю Валерiйовичу…

Андрiй зупинявся, кивав, iз щирим зацiкавленням вислуховував усiх до кiнця. І з чарiвною посмiшкою розводив руками:

– Дуже радий, але не можу.

Завтра ж iду в регiони: повно роботи. Найближчого мiсяця, боюся, в столицi ви мене не впiймаете… Якщо щось треба, звертайтеся до моеi дружини, – вiн на секунду легенько обiймав ii за талiю. – Ось, залишаю Алiну Ігорiвну на господарствi…

Те, що в пiдтекстi дiйсно могло б викликати непотрiбнi пересуди та зiпсувати йому iмiдж, вiдкритим текстом лунало просто й по-людському, на межi жарту i серйозностi.