Проект «Міссурі»

 – Чуеш, Лен, вчора дала Наталцi списати… i куди вона могла його запхати? Будити не хочеться…

Вона в нас добра. Якби ще не така розумна, було б зовсiм непогано. А конспект я позичила хлопцям з чотириста п’ятоi, але якщо сказати, вона, мабуть, не зрозумiе. Не хоче будити – i не треба.

– Я варю макарони, еге, Юль? – озвалася писклявим голосом Ленка. – На двох. А Ланова хай сама собi потiм…

– Ага, вари. Ну де ж вiн може бути?

– Дурнi ви обидвi, – сказав Русланчик. – Наталi, посунься. Якi у вас в общазi вузькi лiжка… отак.

І я догнала, що знову сплю.

…Коли прокинулася, клятий Хулiтин будильник показував пiв на одинадцяту. По-доброму, ще б дрихнути й дрихнути, але цiкавий сон закiнчився, почалася якась фiгня. Я потяглася й скинула ковдру. Якщо поквапитися як слiд, то можна встигнути на другу пару, iспанську. А якщо не поспiшати – то на третю, до Венiамiновича. Поспiшиш – людей насмiшиш. Спишу потiм в Хулiти, вона у нас головна iспанка. А Русланчик усе одно в англiйськiй групi.

Таким чином я пiднялася без поспiху, накинула халатик – модний, тигровий, матiнка недавно з Туреччини привезла, – зачесалась i щедро намастила фiзiю Ленчиним кремом.

На кухнi, звичайно ж, був жахливий свинюшник. Пiдлога немита, раковина забита, бiля смiттепровода пляшки й усiляка гидота. За графiком чергувала чотириста восьма: ну я вас дiстану! Й плита горiла на всi чотири вiчних вогнi, хоча зайнятi були лише двi конфорки: на однiй захлинався диким свистом чийсь чайник, а на другiй смажив яечню Линичук з чотириста п’ятоi.

– Наталко, привiт.

Я недбало кивнула. У них в чотириста п’ятiй один Женечка нiчого, а так i помацати нема що. І взагалi я не по общаговським; ну, Вовчик з третього курсу не рахуеться. Зустрiчатися треба з мiсцевими пацанами, а цi… Конспекти даю, по-сусiдському, тим бiльше, що не своi, але нема чого клеiтися. Хоча халатик мiй, тигреня-мiнi, справляе враження на всiх, це я знаю.

Линичук витрiщався на моi ноги, а яечня в нього на сковорiдцi вже димiла чорним димом. Ще волосся просмердиться, ну його.

– Пригоряе, – повiдомила я. – Яйця твоi горять, Генделю.

Прикол вийшов – супер, але цей здихляк навiть не посмiхнувся. Добре, хоч сковорiдку з плити зняв i тримав у руцi. Я пiдiйшла ближче й поставила на вогонь каструлю; подумала, перекинула на пiдвiконня чужого чайника, що шипiв з останнiх сил.