Проект «Міссурі»

І справдi побачила Альку, яка щойно увiйшла до Кулi… нi, я вмираю! – мало не попiд ручку з Багалiем! Вони про щось жваво розмовляли й виглядали, мов справжня пара. До тих пiр, поки Андрiй не побачив у черзi до стойки свою дiвку в суперових чобiтках. І рвонув до неi; Альцi дiсталося тiльки «бувай» через плече. Я думаю!..

– Дурепа, – повторила Хулiта.

– А може, це кохання? – серйозно сказала Ленка й запила соком.

І ми майже хвилину реготали втрьох. За мокрою стiною Кулi прогуркотiв будiвельний кран – справжня Годзилла.

А тодi Ленка сiпнула мене за рукав: з’явився Русланчик.

Я теж сiпнула за рукав – Хулiту:

– Поклич його. Попроси ту статтю… Глена-як-його-там… ну Юльчик!..

Вона подивилася на мене так, нiби робить бозна яку послугу. Дуже розумна; ну добре. Я iй це потiм пригадаю, а зараз…

– Циба! Тебе можна?

Русланчик обернувся – викапаний Брюс Вiллiс з Мелом Гiбсоном, тiльки ще кращий. Мое ти сонечко! Пiдiйшов i чемно так сказав:

– Смачного, дiвчата! Чого тобi, Юлю?

Хулiта глянула на мене й процiдила виразно, щоб кожен дурень здогадався:

– Хотiла запитати, де ти взяв статтю Гленна Райта.

– Скачав з одного американського ресурсу, англомовного, – Русланчик посмiхнувся й поправив окуляри. – Я б дав роздрукiвку, але ж ти iспанську вивчаеш.

І вже був зiбрався йти – та куди там. Я розвернулася, закинула ногу на ногу й спрямувала на нього найсексуальнiший у свiтi погляд:

– Сiдай, у нас е одне вiльне мiсце… Тут прикольно, – й пробарабанила пальцями по стiнi Кулi; пiвночi малювала квiточки на нiгтях.

Вiн знiтився:

– Я, дiвчата… Зараз куплю чого-небудь i…

– Дипломат залиш, – наказала я.

І вiн залишив. Куди б вiн подiвся?..

Я навмисне не дивилася в його бiк. До Кулi прилип жовтий листок, принесений вiтром. Якби не дощ, то я б змилася з останньоi пари. Тим бiльше, що на спецiалiзацii ми з Русланчиком у рiзних групах: вiн в полiтицi, а мене матуся запхала на менеджмент. Ще й доплатила тому козловi, який слiдкував, щоб менi на всiх iспитах натягували трояк.

За кiлькiстю балiв я б усе одно пролетiла, але матуся заздалегiдь дiзналася, що бали в «Мiссурi» – фiгня. Головне було пройти спiвбесiду наприкiнцi, а для мене це – справа технiки. В приймальнiй комiсii ж бо сидiли самi чоловiки.

Русланчик одiйшов вiд каси з тацею в руках i попрямував до нас; я помахала йому й одразу ж втупилася в стiну. Хай не думае.

За двi секунди вiн пiдбiг – але чомусь вже без тацi.