Проект «Міссурі»

До общаги лишалося ще двi з половиною зупинки; нафiг, я так не граюся! Забираю торбу й сiдаю в тролейбус навпроти «Макдональдса».

На плакатi пiд свiтлофором була намальована заокруглена лiтера «М» i написано «100 метрiв». Давно, блiн, не бiгала стометрiвку… на пiдборах.

І раптом менi стрелило.

Загорiлося жовте свiтло, i Влад кинувся по зебрi вперед. Я вчепилася йому в лiкоть – а що, цiлком може бути, дiвчина боiться одна переходити дорогу, – й, нахилившись до самого вуха, прокричала:

– Я хочу iсти!

Санiн вiдреагував лише на тому боцi.

Зупинився; слава богу! Чiплятися за нього далi було непристойно – хай не думае. Передихнула й просюрчала нiжним i трохи винним голосом:

– Розумiеш, я в Кулi не пообiдала… А в общазi поки щось приготуеш…

І посмiхнулася Владовi так, нiби це був сам Русланчик.

До нього дiйшло. Розумний!

– Може зайдемо в «Макдональдс»?

* * *

– Чого тобi?

– «Бiг-Мак меню», – без вагань вiдповiла я. – І полуничне морозиво. І…

Його оченята за товстими скельцями окулярiв поки не лiзли на лоба.

Нахабство – перше щастя. Та й коли ще… І я наважилася:

– …i пирiжок з вишнями!

– Добре, – кивнув Влад. Поклав сумку на сидiння навпроти й пiшов до кас.

А я зняла плащика, перекинула його через спинку стiльця. Сiла за столик, пiдперла лiктями пiдборiддя. Нiби я тут вже бозна який раз.

Хоча насправдi – вперше. А що, як менi матiнка грошей дае тiльки на проiзд; решту – продукти там, косметику, навiть туалетний папiр! – натурою, щоб «не розбещувати дитину!» Взагалi-то ii просто жаба душить.

Матуся моя за копiйчину… ну добре.

А те, що я тутешне меню напам’ять знаю, – так воно ззовнi на плакатi написане, навiть з малюнками. Ми з дiвками, коли пiшки з «Мiссурi» пиляемо, завжди зупиняемося почитати. Й подивитися, як народ шамае, стiни прозорi, все видно…

Глянула у вiкно: хоч би хтось з наших проходив повз!.. От якби Русла…

– Забув, якого ти пирiжка хотiла, – сказав Влад. – Взяв i з вишнями i з яблуками…

Я кивнула:

– Сонечко.

Вiн сiв навпроти; з-за високого стакана кока-коли самi лише скельця виблискували.

Воно, звичайно, не дуже круто сидiти в «Макдональдсi» з хирлявим очкариком. Але ж сам запросив, i два пирiжки!!! – собi Влад чомусь узяв тiльки гамбургер. Значить, не такий вiн уже й грошовитий… але й не жаднюга, як дехто. Та й перебирати мiсцевими… тьху ти.

– А ти комп’ютерами займаешся, еге ж? – почала я вивiдувати з забитим ротом.

Мовчки кивнув. Чого ж ти хочеш – рот зайнятий.