Проект «Міссурі»

Але ж вiн мiсяць тому мав казенну мобiлку… дзвонив, хвалився. Значить, знову звiльнили з роботи. Чорт забирай. Георгiй зiтхнув:

– Добре. Завтра спробую вирватися. Де зустрiчаемось?

…– Хто це? – гукнула з кухнi дружина.

– Менi, один приятель, – озвався вiн. Якщо Свiтлана дiзнаеться – точно зробить скандал, почне забороняти iхати в мiсто «на п’янку до того алкоголiка». Для чого зайвий раз здiймати галас?

Георгiй вийшов iз сiней на ганок. Було ще зовсiм свiтло: зрештою, починаеться весна. У повiтрi дзумiли хмаринки комашок, з сусiдського городу чувся запах вапна й перегною.

Старий в’яз посеред двору невiдомо коли встиг вибухнути коричневими сережками. До речi, хлоп’ята вже набридли проханнями почепити гойдалку… а дружинi вiн обiцяв на цих вихiдних побiлити дерева в саду – он, у дядька Миколи вже все побiлене. Ну й добре. Виiхати в суботу рано вранцi, першою електричкою, до вечора повернутися, а в недiлю…

Ще диктанти четвертого класу. І контрольнi перекази шостого. Отак завжди – тягнеш до останнього, до тих-таки вихiдних… вiн стиха лайнувся.

Нiчого не поробиш: треба зараз сiдати й перевiряти. І щось вигадати для Свiтлани: для чого вiн, власне, нi сiло нi впало, зриваеться в мiсто. Сказати, що в райцентр. Якщо бовкнути про столицю – не минути галасу…

– Дядьку Геро! – почувся писклявий голос з-за плоту. – А я ту книжку вже прочитала. Можна ще попросити?

– Цить, мала! – гаркнув на доньку дядько Микола. – Думаеш, учитель iх у себе друкуе?.. ану, марш до хати! Як здоров’я, сусiде?

– Не дочекаетесь, – усмiхнувся Георгiй.

 – Дарма ви так, дядьку Миколо. Он, моiх пацанiв пiвсторiнки прочитати не змусиш. Усе селом гасають як божевiльнi, на гiтарi бринькають… а що з того?

Сусiд припалив, спустився з ганку, навалився величезним пузом на плота. Георгiй теж вийняв дешеву цигарку, ховаючи легке роздратування. Двое дядькiв звечора по-сусiдському махають язиками, – це святе, святiше, нiж бабськi плiтки. Вiд дядька Миколи тепер не вiдкрутишся щонайменше пiвгодини.

Штук шiсть-сiм зошитiв… чорт забирай.

– Ти не хвилюйся, сусiде, – промовив дядько Микола. – Твоi пацани дурнями не виростуть, коло такого батька… Я тут учора хвалився кумовi з райцентру: мовляв, учитель з нашоi школи «Мiсуру» закiнчував, а у вас?.. а дзуськи!

Задоволено посмiявся й несподiвано запитав:

– Голосувати за вашого будеш, за Багалiя?

Георгiй знизав плечима:

– Ще не вирiшив. А ти?

– А я за Володимира Палича, – солiдно промовив сусiд.