Проект «Міссурі»

На географii проблем не було – я завжди ii любив, через мапи. А от з iсторiею стався облом: на iспитах я звик виiжджати на нестандартних трактуваннях подiй i особистостей, а тут складали за тестами, суцiльнi дати.

Спробував списати у стриженого дiвчиська, що сидiло передi мною, – закрилася, зараза. Тодi я вирiшив iти ва-банк i, пiдгледiвши на незакритому краечку аркуша ii iм’я – Алiна, чемно звернувся з проханням пiдказати менi певну дату. Стрижена гмикнула: мовляв, знайшов iдiотку. Але потiм озирнулася через плече, ковзнула поглядом по моiх записах – й пiдказала, при тому знущально дала зрозумiти, що я все одно iй не конкурент.

На iноземнiй мовi захотiв вимахнутися й подався в iспанську групу, хоч англiйську знаю краще. І ледь не зрiзався на дiесловах – та ледь-ледь не рахуеться. А за останнiй iспит я й не хвилювався – мамина школа. Ще до вiд’iзду я пообiцяв iй: якщо дотягну до твору, то напишу як слiд, а не як думаю; а напередоднi повторив цю обiцянку по телефону.

Але головнi приколи почалися, звичайно, на фiнальнiй спiвбесiдi. Тодi нас лишилося вже небагато, чоловiк чотириста. Якщо врахувати, що двi третини поприходили з батьками, а дехто прихопив бабусь-дiдусiв-жучок, то в коридорi не було де яблуку впасти. Й покурити не вийдеш, бо можуть викликати в будь-яку хвилину. Зрештою, на момент моеi з’яви перед яснi очi комiсii я вже був готовий заявити, що мене звуть Гендальфом i на цiй пiдставi я хочу керувати майбутнiм, а також змiнювати свiт.

Але нiчого такого мене не запитували – себто, нi iменi, нi високих прагнень. Їх цiкавило iнше: наприклад, як мiцно я сплю вночi. Яку музику слухаю. Чи боюсь я височини й глибини. Кого з родичiв вважаю головним авторитетом (можна подумати, у мене великий вибiр!). Ще заставили зчепити пальцi замком, а тодi скласти руки в позi Наполеона… Маячня якась.

Але ще бiльше здивувався, коли наступного дня таки знайшов свое прiзвище у списках. Ген-ген унизу. За номером двiстi сорок сiм.

* * *

– Гендальф.

– Георгiй. Гера.

Хлопець, що стояв праворуч, був у джинсах, довговолосий i з сережкою в лiвому вусi. Державний гiмн вiн теж поважав не настiльки, щоб не познайомитися з однокашником, – тим бiльше, що ми стояли в другому ряду й особливо не свiтилися.