Проект «Міссурі»

Одна з вiдмiнниць знову сердито обернулася – може, палахкотiла бажанням познайомитися зi столичною цяцькою, – але в той момент ректор поклав життерадiсну крапку в своiй промовi й з усiх бокiв почулися аплодисменти. Я теж кiлька разiв стулив долонi. Й одразу ж наш рiвний стрiй заворушився i в один момент перетворився на безформний натовп, де моментально щезли i Влад, i Герка.

Народ бадьоро посунув у напрямку корпуса, що своею архiтектурою нагадував футурологiчнi навороти фантастiв з часiв застою; я чув, ранiше у цiй будiвлi мiстилося щось марксистсько-ленiнське, отже тут був присутнiй вищий сенс.

Хоча особисто менi подобалося. Особливо напiвпрозора куля, що надимала своi боки там, де мав бути другий поверх. Якщо я правильно зрозумiв, в кулi була iдальня, – але зайти всередину поки не було нагоди: хто ж годуватиме орду голодних абiтурiентiв?

У вестибюлi стався невеликий розгардiяш: всi намагалися якомога швидша знайти своi прiзвища у списках груп iз номерами аудиторiй. Ну, до натовпу я вже звик пiд час вступних iспитiв; але це було зовсiм iнше.

Тодi маси народу навколо створювали щось на зразок вiйська, яке треба було розiгнати на всi боки, – а тепер, будь ласка, навчися впiзнавати кожного, запам’ятай iхнi iмена й проживи промiж них цiлих п’ять рокiв.

Коротше, чортiвня; не знаю, може ви й не зрозумiете… Марiiвка – мiсто. Але дуже маленьке.

* * *

Мене записали в групу номер шiсть. В аудиторii нас набралося чоловiк двадцять – i, звичайно, жодноi знайомоi фiзiономii.

Тобто, нi Георгiя, нi Влада. Анi навiть тiеi стриженоi дiвчини, що напевне поступила, бо я вже тодi не був iй конкурентом.

Я збирався сiсти у третьому ряду, щоб не надто свiтитися, але, роздивляючись народ, прогавив всi хорошi мiсця й опинився бiля самоi кафедри. Лiворуч присусiдилася пухкенька дiвчина у прозорiй кофтинцi, нiчого так. Повернулася до мене й стрiльнула очима. Я майже зовсiм збадьорився – але вчасно здогадався перевiрити правий фланг.

Ну-ну; там височiло щось прилизане, наскрiзь напарфумлене i з шпилькою в краватцi.

Воно якраз готувало залп у вiдповiдь з-за скелець моднячих окулярiв. Панянка, не припиняючи маневрiв, устигла дiстати зошита, намалювати смiшного писка на останнiй сторiнцi й пiдписати «пренцеса», – авторську орфографiю збережено.

– Усi готовi? – суворо запитав викладач.

От тобi й на, а я його й не помiтив. Завжди захоплююся дурницями. А дядько був геть не дрiбний, сивуватий, з щiткою вусiв.