Проект «Міссурі»

По-трете – бiля другого, вже застеленого, стояв мiцний пацан у спортивному костюмi. Мое прибуття застало його у захоплюючiй справi – розклеюваннi по стiнi над лiжком фоток повного складу нашоi футбольноi збiрноi. Чоловiк сiм-вiсiм уже висiли, прилiпленi за куточки смугами скотчу.

– Вам кого? – запитав вiн, насмiшивши мене до кольок у животi.

Але я героiчно стримався i, кусаючи губи, спромiгся видушити з себе вiдповiдь:

– Взагалi-то я тут живу.

– А-а, – спортсмен не здогадався посмiхнутися у вiдповiдь. – От мене також поселили.

– Гендальф.

Потиск руки вiн мав скажений – а я пiсля занять ще начепив каблучку. Синець гарантований, то добре, що кiстки цiлi. Фiзiономiя в Жеки, як i очiкувалося, не була обтяженою ознаками iнтелекту. В дитячих карих очах маячило не поставлене запитання: звичайно, навряд чи цей юнак колись чув за Професора чи Середзем’я. Втiм, будемо вiдвертi, я також не знав на iм’я бiльшоi частини Жекиних футбольних святцiв.

Пацан повернувся до своеi справи так i не запитавши мене нi про що.

– Герко!

– Гендальфе, i ти тута? Ну й ну!

Як виявилося, в iнститут Георгiй одягнув дуже навiть пристойнi джинси – якщо порiвнювати з тими, що кошлатилися на ньому тепер. Його хаер у скуйовдженому станi здавався удвiчi бiльшим, а на шиi висiв кручений мотузочок, що ховався за комiром розтягнутоi майки; напевне, не хрест, а якийсь там амулет.

– Нi, це ж треба таке! – не припиняв дивуватися Герка. – В однiй кiмнатi!!!

– Везуха, – погодився я. – Це твоя? – вказав на гiтару. Хоча, чия ж iще?

– Ага.

Вiн гепнувся на лiжко й закинув ноги в подертих кросах на бильце. Пiдчепив гiтару за край обечайки, виписав грифом пiвколо i, влаштувавши iнструмент на грудях, з ходу взяв кiлька акордiв. Зацiкавлений Жека озирнувся вiд своiх паперових кумирiв. Лежачи на спинi, Герка пристойна збацав соло з останнього альбома «Арii», а тодi без усiлякого переходу зобразив джазову iмпровiзацiю.

Словом, надовго вiдбив менi охоту просити гiтару для виконання блатного ля-мiнору i «крокiв на цвинтарi».

– Круто, – визнав я.

Герка змахнув рукою: мовляв, то всьо фiгня.

– Як воно тобi? – запитав вiн. – Себто, перший день?

Я знизав плечима:

– Поки не знаю. Завантажили по самi помiдори – списки книжок, позакласнi роботи… чи як це тут називаеться?.. Загалом, будемо побачити. Група виявилася хрiновою.