Сходовий майданчик

Пол – комерцiйний директор компанii, вiн сидiв за столом навпроти Ольги, – швидко пояснив йому специфiку майбутньоi роботи. Його брали на посаду офiс-менеджера – Грег вiддав би перевагу бiльш iнтелектуальнiй роботi, i Ольга, безпомилково вгадавши тiнь легкого розчарування на його обличчi, повiдомила про реальну можливiсть подальшоi кар’ери в компанii.

– На високу платню одразу не розраховуйте, – сказала вона. – Спочатку, доки ми ще як слiд не познайомилися, ви будете отримувати…

І Греговi знадобилася вся його сила волi, аби втриматися i не засяяти по-дурному невтримною хлоп’ячою посмiшкою.

Тому що названа цифра в десять разiв перевищувала усi вимрiянi вдома розрахунки. У цю фантастичну цифру вкладалися кiлька нових костюмiв, абонемент у найкращий тренажерний зал, французькi парфуми для мами, кiмната мало не в центрi мiста, а наступного мiсяця, мабуть, перший внесок за машину… Саме ту. Темно-синю «Мазду».

Ольга подала йому руку на прощання – неймовiрно маленьку i тонку, з мiнiатюрними лакованими нiгтями i вузенькою обручкою.

На дотик ця рука здавалася залiзною.

А по сходах вiн плигав, як кенгуру, через три сходинки, ледве стримуючи бажання з’iхати вниз перилами. І вулицею – надворi, звичайно, яскраво свiтило сонце, – два квартали бiг пiдстрибуючи, наче школяр. Квiтували якiсь дерева, i, вiдламавши облiплену рожевим цвiтом гiлочку, Грег подарував ii першiй зустрiчнiй дiвчинi. Потiм гайнув у «свiй» бар, де не застав жодного знайомого i закотив самотню оргiю з шести кухлiв пива.

Ейфорiя не затяглася, ii змiнила робота – спершу нелегка, а потiм, коли вiн вивчив структуру дiяльностi компанii, – досить рутинна. Помiж тим з’явилися новi приятелi, заводився роман з блондиночкою-комп’ютерницею iз сусiднього вiддiлу, i Грег почав прокидатися вранцi iз приемним вiдчуттям, що його життя мае всi компоненти для того, щоб бути щасливим. Адже так воно i було, чорт забирай!

Стара солiдна компанiя. Йому здавалося, що будучи офiс-менеджером, вiн знае про ii дiяльнiсть майже все.

І це майже все було iдеально-бездоганним, вмiщувалося у межi закону i жодним краем не занурювалося в тiнь. Вiн би знав. Вiн би знав, у всякому разi, що е аспекти, з якими йому краще не мати справу. Але ж нiчого подiбного!

Випадковiсть була непристойно дрiбною, неприемною, досадною. Вiн пiдготував для Ольги список замовникiв на майбутнi поставки i вiднiс його в директорський кабiнет.