Сходовий майданчик

А далi – класична голiвудська погоня: його тiло працювало на невiдомо коли i як набутих рефлексах, а свiдомiсть безуспiшно намагалася збагнути сенс цiеi дикоi ситуацii. «І хлопцем ви були непоганим…» Документи в шухлядi стола, якi вiн не бачив! – але ж мiг i побачити, i начальство вирiшило не ризикувати. Вiн намагався знайти iнше пояснення, це було занадто простим i принизливим, – проте, судячи з усього, едино правильним. Ольга, жiнка з маленькими залiзними руками… iй насправдi шкода, вiн був хорошим хлопцем…

Кущi знову стали суцiльною стiною.

Грег пiшов напролом, залишаючи клаптi одягу на пружних гiлках, – i раптом лiс закiнчився. Попереду тьмяно виблискував мокрий асфальт, самотнiй автомобiль промчав по шосе, висвiтивши на мить невисокий навiс автобусноi зупинки на тому боцi.

Грег зупинився. Вiн абсолютно втратив вiдчуття мiсця – чи це та дорога, на якiй згорiла його машина? – та нi, не мiг же вiн зробити повне коло лiсом, а якi ще дороги тут е, – вiн геть не пам’ятав i не уявляв, який автобусний маршрут мiг мати тут зупинку.

Автоматично, ледь тягнучи ноги з налиплими кiлограмами листя i багна, вiн поплентав до неi навскоси через шосе.

Вони з’явилися на дорозi одночасно: мирний, повiльний, яскраво освiтлений автобус – i чорний «Ягуар» з темними склами i прожекторами фар, спрямованими просто на Грега, в обличчя, в очi…

Вiн побiг, кульгаючи i спотикаючись, – але вiдчайдушно, як нiколи в життi. Вони могли не помiтити його… вони мусили його не помiтити!.

. Автобус пiд’iздив до зупинки – а раптом вiн проiде мимо, раптом нiкому не треба тут виходити?!

… Вiн важко привалився до закритих автобусних дверей – зсередини, боже мiй, зсередини! Переслiдувачi залишилися ззовнi; хоча б вони не встигли його помiтити, iнакше будуть переслiдувати автобус, поки жертва не вийде… Але все одно – вiн виграв перепочинок, час заспокоiтися i щось придумати. Намагаючись триматися подалi вiд заднього вiкна, Грег пiднявся в салон i вже хотiв впасти на найближче сидiння…

Воно було таке свiтле, чисте, оббите палевою шкiрою.

Тiльки тут Грег вiдчув на собi погляди пасажирiв – вони разом напосiлися на нього, здивованi, нерозумiючi, вiдразливi. Цi люди бачили брудного до неможливостi, обiдраного, скривавленого волоцюгу, а скорiш за все – злочинця. Огрядна жiнка, що займала мiсце поруч iз тим, куди вiн хотiв сiсти, скоса глянула на Грега i припiднялася, збираючись посунутися ближче до вiкна.