Чужі сни

Рейс № 322, Нью-Йорк—Аруба

Карина дрiмала, поклавши голову на плече Денису. Рiвно гули турбiни. Давидов подивився в iлюмiнатор: на краю крила пiдморгував пiтьмi вогник. Маленька добра фея – охоронниця мандрiвникiв i лiтакiв (вiн посмiхнувся: нехай хтось скаже, що професiя не визначае спосiб мислення або спосiб мислення – професiю!), сидячи на обледенiлому дюралi, курила люльку, набиту ароматними травами. Жорстокий повiтряний потiк не мiг скинути ii з крила, хоч як намагався, вона не звертала на нього уваги.

Вiн лише грався з ii волоссям i роздмухував жаринку, що тлiла в рiзьбленiй люльковiй чашi, – це його вiдблиск Давидов бачив в iлюмiнаторi.

Денис вдивився у пульсуючу за товстим склом темряву, немов намагався розгледiти дiвчинку, що примостилася на краю безоднi.

Немае нiякоi дiвчинки, i нiколи не було. Є клята письменницька уява.

Образи. Запахи. Звуки.

Мав рацiю гладковолосий з виставки, мав! Усе не як у людей. Лiзуть же в голову рiзнi дурницi, нiбито це вiн – вiдомий письменник Денис Давидов – розкурив люльку з ароматними травами.

За бортом мiнус п’ятдесят, швидкiсть п’ятсот миль за годину. Яке крило? Та у мамонта шмарклi б замерзли!

Лiтакова фея. Фея-берегиня. Треба ж…

Денис ледь торкнувся губами волосся дружини, вдихнув слабкий аромат ii парфумiв i легкий запах сну, що витав навколо. Карина дрiмала. Щаслива! Давидов погано спав у лiтаках, навiть у бiзнес-класi. Так i не навчився за багато годин перельотiв, – щоразу мучився i лаявся пошепки.

Ну, нiчого, нiчого! Буде час i вiдiспатися.

Десять днiв тропiкiв. Десять днiв бiля океану вдвох iз Кариною. Вiн знову заплющив очi й сперся потилицею на широкий пiдголiвник.

Довгий, довгий день…

Письменники – такi ж люди, як i всi iншi, тiльки трохи божевiльнi, але i письменники втомлюються.

Добре, що не довелося робити стиковку в день прильоту.

В аеропорту Кеннедi нiколи не знаеш, як пройдеш паспортний контроль: якось Денис iз Кариною простояли в черзi майже двi з половиною години й спiзнилися на рейс у Лос-Анджелес.

Тому було прийнято рiшення не влаштовувати гонок, i Мартiн не тiльки замовив iм номер у готелi «Томпсон», що бiля Центрального парку, але сам особисто зустрiв у залi прильоту й вiдвiз на Манхеттен.

Пан Мартiн Рiч давно вже був не просто лiтературним агентом, що представляв iнтереси екзотичного письменника в США, а другом, наскiльки може бути другом людина, яка отримуе тридцятивiдсоткове вiдрахування з гонорару за кожну видану книгу.