Чужі сни

Блакитне свiтiння, яке ви помiтили на крилах, вони спостерiгали на щоглах своiх кораблiв i називали вогнями Святого Ельма. Видовище вражаюче, але абсолютно нешкiдливе. Пiд нами бушуе буря, але ми перебуваемо вище грозового фронту i нам нiчого не загрожуе…

Лiтак трясло, наче вiн розганявся по грунтiвцi, але тепер у салонi запанувала умовна тиша – нi, панелi все так само бряжчали, а тi, хто встиг загорлати, охрипли вiд жаху i тепер тiльки тихо схлипували. Пасажири слухали заворожливi iнтонацii пiлота так, нiби вiд iхньоi уваги залежало, виберуться вони живими з цiеi ситуацii чи нi.

Давидов вiдчував, як хрипко i нерiвно дихае Карина, як сильно стискае вона його руку i ii короткi нiгтi повiльно занурюються в його шкiру. Вiн подивився на дружину, i та вiдповiла йому повним тривоги поглядом.

Добре б командир екiпажу говорив правду!

А-320 не падав i не намагався знизитися в аварiйному режимi, як, наприклад, при втратi герметичностi, скорiше вже потроху набирав висоту, намагаючись досягти польотноi стелi та вийти з турбулентностi.

– За кiлька хвилин наш лайнер набере додаткову висоту i тряска зменшиться, просимо вас не розстiбати прив’язнi ременi та залишатися на своiх мiсцях. Сяйво, яке ви бачили, не що iнше, як рiдкiсне електричне явище. Аеробус оснащено всiма можливими елементами захисту, i нiякi поля не вплинуть на нашу навiгацiйну апаратуру та рухову установку.

Бреше ж, подумав Давидов, позаяк за першою освiтою був iнженером i прекрасно розумiв, що капiтан А-320 криводушить.

Вiд нестерпного сяйва, в якому вони перебували лiченi хвилини тому, в полi зору все ще кружляли чорнi клаптi – вiдходила вiд шоку сiткiвка. Рiдкiсне електричне явище!

І тут лiтак перестало метляти – так човен iз дрiбноi хвилi влiтае в захищену бухту i ковзае по гладiнi як по маслу. По салону проко-тилося дружне зiтхання, а потiм пролунали оплески. Деякi пасажири почали обнiматися вiд повноти почуттiв – особливо старалися два товстуни в «гавайках», якi сидiли в крiслах навскоси вiд подружжя Давидових.

По проходах, збираючи пляшки, що розкотилися, побiгли стюардеси. Сумки, якi вилетiли з багажних вiдсiкiв, знову закинули на своi мiсця.

Карина, як i ранiше, тулилася до чоловiка.

Денис вiдчував, що жах, якого вiн щойно зазнав, потроху вiдступае, а на змiну йому приходить якась вражаюча байдужiсть, вiдстороненiсть, нiколи йому не властива. Вiн почувався дивно.