Чужі сни

Головне – встигнути скористатися цим правом…

– Можна до тебе?

Марина-Селiна-як-ii-там стояла бiля дверей душовоi кабiни i з пристрастю у поглядi дивилася то на водяний струмiнь, який б’е з розпилювача, то на Кирила. Розбиратися Давидову не хотiлося. Яка, по сутi, рiзниця? Приваблива дiвчинка, яких тут побувало без лiку…

Вiн поманив гостю i вiдчинив склянi дверi.

Дiвчина миттю прослизнула всередину i тут же притиснулася до Кирила всiм тiлом, завмерши пiд струменями цiлющоi вологи. Вона тремтiла. Вода, що пестила iй шкiру, дiяла сильнiше всякого синтетичного афродизiаку, мода закидатись яким прокотилася по всiх денних клубах Сiтi останнього року.

Вона була мокрою i щасливою – губи мимоволi розтягувалися в посмiшку. Вологе волосся ще бiльше закучерявилося на скронях, потемнiшало. На вiях повисли блискучi краплi, очi задоволеноi кiшки спалахнули пiд напiввiдкритими повiками.

І голос ii звучав, як муркотiння.

– Так ти багач? – запитала вона, дивлячись на Давидова з благоговiнням.

Гострий язичок Марини-Селiни-як-ii-там торкнувся грудей Кирила.

– Дивлячись iз ким порiвнювати…

– Значить, багатий. Тiльки у багатiiв е такi ось кабiни. І у чиновникiв. Але ти не схожий на чиновника.

Вона всмiхнулася на весь рот i заплющила очi, пiдставляючи обличчя пiд струменi.

– Справжня вода. Знаеш, я iз самого дитинства не приймала водяний душ. Пам’ятаю, як мама мене купала. Але у нас вже тодi стояв таймер на п’ять хвилин за день. Потiм залишився тiльки iонний дезiнфектор.

Уже й забула, як це прекрасно. Дивно. Мокро. Сексуально. Я вся течу… В нас е час?

– У тебе е. Можеш хлюпатися скiльки хочеш. Коли накупаешся, зачиниш дверi. Менi скоро йти…

– Зовсiм скоро? – промуркотiла вона i знову лизнула його в груди, цього разу сильно прокотившись шорстким язичком по соску. – Послухай, Кiре, у мене завжди була мрiя… Хочеш знати, яка?

Вона обвила його стегно ногою, i вiн одразу вiдчув ii мрiю шкiрою. Вона була гаряча. Вона обпiкала. Вiн навiть почув ii запах, який заповнив кабiнку вiд пiдлоги до стелi, – гарячий, терпкий, пряний…

Почекають, подумав Давидов.

Ну, спiзнюся трiшки. Не все ж життя менi приходити вчасно?

– Так ти затримаешся?

Нiгтi гостi торкнулися його спини, твердi мокрi груди притули-лися до живота.

Кирило поцiлував губи, що пахли м’ятною пастилкою.

Вона пiдстрибнула, охопила ногами його стегна, зависла на мить, зробивши легкий рух апетитними сiдничками, i все сталося само собою.