Чужі сни

Вони не менш мiцнi, нiж спицi, та важливi для наших цiлей. Обчислити iх важче, хоча знищити вузли iх крiплення простiше – це все-таки не пiрамiди у повiтря пiднiмати чи гiрськi масиви руйнувати.

– То до чого крiпляться джгути? – запитав Кунiцин.

– До людей, – сказав Кирило i намалював на дошцi схематичного чоловiчка.

Ручки, нiжки, огiрочок…

– До джамперiв?

Курсант Кунiцин недарма був «пуголовком». Вiн ставив правильнi запитання.

Давидов зробив невелику паузу, недостатньо театральну, але вона помiтно пiдняла градус уваги в аудиторii.

– На жаль, – вiн акуратно закрив маркер ковпачком i поклав його бiля дошки, – нi. В принципi, джгут може крiпитися до кого завгодно – зокрема й до одного з нас, але врахуйте – нас дуже мало, а отже, i ймовiрнiсть такоi подii мала. Джгути з’еднують Паралель iз Серединним свiтом. Дiя джгута грунтуеться на властивостях ДНК-носiя, а це дае вченим пiдстави припускати, що у таких-от особливих людей у кожному з трьох свiтiв е вiдбиток…

– Однаковi ДНК? – знову встряв курсант Кунiцин, цiкавiсть в якому однозначно перемагала iнстинкт самозбереження.

Вiн пирхнув, як пес, що нюхнув перцю. – Це неможливо в принципi!

– Неможливо? – перепитав Кирило. – Невже? Тодi тобi, курсанте, доведеться iще не раз сильно подивуватися з того, що вiдбуваеться. Усе, що я вам розповiдаю, iще двадцять рокiв тому можна було викласти тiльки психiатру, а тепер на цю тему написано сотнi грубих томiв, десятки гiгабайтiв. Лiтература закрита, але вона iснуе.

Немае нiчого неможливого, ми просто мало знаемо про свiт, в якому живемо. Джгути завжди крiпляться до живих людей. І у цих людей у кожнiй з Паралелей е свiй двiйник. В усiх трьох свiтах, зокрема й у Зеро. І якщо це важко зрозумiти, раджу взяти на вiру. Щоб не дуже переживати, коли доведеться стрiляти в лоб одному зi своiх або…

Вiн подивився на курсантiв i розсунув губи в посмiшцi.

– …самому собi.

Роздiл 4

Аруба. Готель «Аквамарин Резорт».

Жовтень

На снiданок Давидови вийшли пiзно.

Буфет був хороший – саме так, як i обiцяли рекламнi проспекти: удосталь фруктiв, сирiв, свiжих сокiв, м’ясних нарiзок, здоба, що приголомшувала своiм запахом i виглядом…

За iдеею, Карина i Денис мали помирати вiд голоду, але iсти чомусь не хотiлося. Вони вибрали собi столик на вiдкритому майданчику i сiли в щiльнiй тiнi величезного куща, який цвiв венозно-червоним, лiниво колупаючи в тарiлках.