Чужі сни

– Кави? – запитав смаглявий послужливий офiцiант iз нiкельованим кавником у руках.

Карина похитала головою, прикриваючи рукою чашку.

– Звичайно. Але тiльки не цiеi. Принесiть еспресо з бару.

– І менi, – попросив Давидов.

Офiцiант кивнув i зник.

– Голова болить? – запитав Денис, спостерiгаючи, як дружина потирае скроню.

– Гуде, як порожня каструля, i стрiляе сюди, – Карина постукала зiгнутим пальцем над правим оком. – Таке враження, нiби в очну ямку забили цвях. І зовсiм не почуваюся виспаною.

Хоча, що дивуватися? Спали ми мало i джет-лаг… Ти теж маеш вигляд не вельми бадьорий…

– Знаеш, – сказав Давидов, вiдсьорбнувши апельсинового соку, – нiколи не п’ю спиртного зранку. Не можу – нудить. Але зараз би випив.

– Так випий, – запропонувала Карина, знизавши плечима. – Ти у вiдпустцi. Тобi не треба працювати. Тобi не треба писати. Тобi не треба читати лекцii. А те, що треба зробити з дружиною, повiр, любий, ти прекрасно зробиш i пiсля кiлькох келихiв вина.

Вона накрила його долоню своею i всмiхнулася.

Через головний бiль усмiшка вийшла сумнуватою, але все одно теплою i щирою.

– Зазвичай ти моi кращi лiки вiд мiгренi, Денисе. Але сьогоднi ти не допомiг.

– Гадаю, це стрес, – заявив Давидов.

Очi рiзало вiд свiтла так, що вiн надiв окуляри.

– Який стрес? – здивувалася Карина.

– Вночi, коли нас трясло, ми здорово перелякались. Адреналiн, кара мiа[4 - Кара мiа – по-iспанськи «серце мое». Давидов використовуе iм’я дружини алегорично.], рiч не завжди корисна.

Інодi вiд його надлишку може плющити i ковбасити мiнiмум кiлька днiв.

– Плющити i ковбасити… Письменник! Хто тебе навчив таких слiв? Хоча… мене саме плющить. Таке враження, нiби по менi проiхався коток, i зовсiм не хочеться iсти всi цi страви – можливо, ти маеш рацiю: у нас постстресовий синдром.

Карина випила пiвсклянки фрешу i знову потерла скроню.

– Дiдько! Як ние! Де наша кава?

– Ось, наближаеться…

Денис озирнувся навколо.

Атмосфера для пляжного готелю була дещо незвичною.

Приiхавши на вiдпочинок до океану, люди не дуже цiкавляться новинами. Тутешня публiка мало схожа на бiржових брокерiв, для тих були дорожчi готелi. За снiданком могли скаржитися на похмiлля, домовлятися про поiздки чи риболовлю, але читати, та ще з таким виразом облич!

– Дивись-но, – сказав вiн. – Усi з газетами, з планшетами, з телефонами i стурбованi… Чи не здаеться тобi, нiби щось сталося?

Карина кивнула.

– Треба дiзнатися, що.