Чужі сни

aftershock) – повторний сейсмiчний поштовх, меншоi iнтенсивностi порiвняно з головним сейсмiчним ударом.] коливань у районi епiцентру. А це зовсiм ненормально – коливання мусять бути! Просто зобов’язано трусити. Може, непомiтно для людей, але прилади… А тут враження, нiби землетрусу й не було зовсiм.

– Але вiн був…

– Так. Був.

Карина простягла руку до чашки з недопитою кавою i…

Паралель-2.

Сантаун, Центр, вiддiл «Сегмент».

Жовтень

…вiдсмикнула руку i мимоволi охнула.

Поручень кара все ще зберiгав холод пiдземного паркiнгу, i iй здалося, що вона вхопилася за розпечений прут.

Хотiлося подути на пальцi та укотре вилаяти себе за передчасно знятi рукавички.

Чомусь трохи паморочилося в головi. Дивне вiдчуття – драглистий кадр, як у старому кiно. Нiбито це не вона злегка втрачае орiентацiю, а хтось iнший, кого вона бачить збоку, на екранi викопноi моделi телевiзора. У ротi залишався присмак кави, причому не синтетичноi, а справжнiсiнькоi кави, тiеi, що варта шалених грошей.

А скiльки, власне, мае коштувати кава, якщо за минулий сезон ii зiбрали менше тисячi тонн на всiй планетi? Вченi обiцяють вивести бiльш морозостiйкi сорти, але…

До аромату арабiки приеднались iншi запахи. Вiддавало чимось нетутешнiм, чим у Сантаунi не могло пахнути у принципi. Навiть в оранжереi, де в’язкi аромати модифiкованих квiтiв зводили з розуму, такого не понюхаеш. Але Кiра чiтко вiдчувала цей терпкий i настирливий запах. Живий. І не схожий на штучний.

Вона глибоко зiтхнула, заплющивши очi.

Пiд повiками бродили кольоровi плями, наче вiд яскравого сонця, якого вона не бачила вже кiлька тижнiв – з останнього джампа у Паралель.

– Усе гаразд, Кiро Олегiвно? – запитав Вязiн стурбовано.

– Я в нормi, лейтенанте.

Треба буде звернутися до лiкаря, подумала вона, крокуючи до масивних дверей вiддiлу «Сегмент». Це ненормально. Хоча що скаже лiкар? Пропише транквiл або релаксант, настукае на лептопi рапорт начальству i попутно кiлька сторiнок до дисертацii про дивнi ефекти у психiцi джамперiв.

Ми для них рiч незрозумiла i застрашлива. Не вiрити в наше iснування вони не можуть – ось ми, е! Куди нас заховати? Але що з нами робити i що ми за звiрi такi – для лiкарiв таемниця, укрита млою.

Поступово, витiсняючи солодкий чужий аромат i гiркуватий при-смак кави, у нiздрi все-таки пролiз запах мерзлого бетону, старого пилу та льоду. І ще – мокроi та обшарпаноi килимовоi дорiжки. Нею пахло особливо чiтко та противно.