Чужі сни

Виннi у цьому були охоронцi, якi стояли, за статутом, обабiч дверей: поверх термокилимкiв, покликаних не дати iм вiдморозити ноги, вони клали пiд пiдошви формених черевикiв вирiзанi зi старих килимiв клаптi.

Фольклор стверджував, що з таким ось килимком зi справжньоi вовни пiд ногами шансiв застудити простату набагато менше – спробуй вистояти на захололому бетонi тригодинну змiну i залишитися здоровим! Маячня, звичайно, але позаяк килимки нiкому не заважали, охорону не чiпали, i пахло бiля дверей вiддiлу «Сегмент» противно – мокрим мертвим собакою.

За ii спиною задзижчав двигун електрокара.

Значить, лейтенант Вязiн знову iде у приймач. Цiкаво, скiльки народу сьогоднi збере Фiлiпп? І що, власне, нарили математики?

Кiра простягла долоню в пащу сканера, який негайно спалахнув чистим блакитним кольором.

Охоронцi вiдразу ж утратили до неi iнтерес. Вона зробила крок до дверей, цього разу пiдставляючи пiд промiнь сканера рогiвку, замок мигнув зеленим, клацнули, спрацьовуючи, засуви, i Кiра увiйшла до вiддiлу.

У «Сегментi» вже було тепло по-справжньому. Тут енергiю не економили.

Кiра залишила куртку i штани в роздягальнi, перевдяглася в джамп-комбi, змiнила боти з пiдiгрiвом на звичайне взуття. Вона знову почувалася у своiй тарiлцi: чiтка картинка, правильнi запахи, нормальнi звуки.

Напевне, позначилися втома, стрес або побiчка вiд ефекту «всихання» ДНК. На лiчильнику стрибкiв, убудованому в наручний годинник турботливими технiками, мерехтiли цифри 95. Іще п’ять – i буде сотня.

Новий рекорд десятилiття. Кажуть, Вол колись стрибав бiльше сотнi разiв. Іскандер – чи то сто п’ятдесят, чи то сто вiсiмдесят. Голикова стрибала до сотнi. Але це все… Решта за останнi десять рокiв до таких цифр не дотягли. Ботанiк спiкся на шiстдесят третьому, при нiй i спiкся – Кiра чудово пам’ятала, як Ерiк розплющив очi i вона, стоячи за скляною стiною джамп-боксу, побачила безумство, що кипiло в них. Вiн устиг розгромити установку i покалiчити двох технiкiв, поки не помер вiд передозу транквiлу. У нього всадили добрий десяток iнжекторiв iз лiками: таким можна звалити п’ятсоткiлограмового бiлого ведмедя, а вiн не падав i не падав, аж поки не заблокувало центри дихання i не зупинилося серце.

Пiсля оверджампа Ботанiка Кiра, у якоi тодi було менше тридцяти стрибкiв, хотiла пiти, але не пiшла. Якби хтось запитав ii чому – не вiдповiла б. Чи не тому, що хотiла зберiгати мотиви в таемницi, а тому, що справдi не знала. Не знала – i все.