Кращий вік для смерті

Дерева розрослися, мiж стовбурами з’явився чагарник, молодняк, що нахабно пхався iз землi, утворив рiдкий пiдлiсок, з яким герли поки що безуспiшно боролися.

Але площа все ж була колишньою, тепер ii можна було назвати невеликим сквером, за яким сяк-так доглядають садiвники.

Довкола стояли будiвлi для людей Паркового племенi, зокрема й той будинок, де знайшов свiй притулок i долю Книжник. У будинку цьому нiхто бiльше жити не хотiв, занадто холодним i незатишним вiн був. Дошки пiдлоги i паркет iз залiв i коридорiв на другому поверсi спалили ще в давнi часи, швидше за все в один iз перших рокiв пiсля приходу Нещадного.

Це згодом за будинками навчилися якось доглядати, коли з’ясувалося, що будувати новi не вмiють. Ледве вистачало навичок пiдтримувати сяк-так уцiлiлi будiвлi, особливо якщо збереглися шибки.

У першi роки в Парку траплялося багато пожеж. Улiтку в околицях можна було збожеволiти вiд задухи, зими ж виявилися сирими, вогкими i досить суворими.

Грiлися, як могли, себто кепсько, вiд чого й горiли цiлi квартали, особливо в мiстi. У Сiтi й досi де-не-де стоять обвугленi кiстяки з’iдених вогнем будинкiв, i височiе напiвоблуплений горiлий стирчак хмарочоса в Даунтаунi.

Книжник бачив цi руiни на власнi очi.

Рiк тому вiн як пеон брав участь у набiговi на Сiтi i винiс iз цього походу, крiм страху й вiдрази, великий паперовий атлас iз картами автомобiльних дорiг.

Атлас валявся на верхнiй полицi стелажа на зруйнованiй заправцi, де вони пересиджували нiч.

Давно не iздили автомобiлi.

Давно вже заросли дороги, по яких можна було рухатися автiвками.

Давно вимерли люди, якi вмiли робити автомобiлi, i самi машини перетворилися на купи непотрiбного iржавого мотлоху. А от атлас лежав i досi на заправцi й терпляче чекав нового господаря.

Притягнувши здобич додому, Книжник вивчав його декiлька тижнiв.

Вiн порiвнював карти дорiг зi знайомими назвами мiстечок, якi досi можна було прочитати на обшарпаних дороговказах, i нарештi змiг розiбратися з мiсцем iхнього розташування.

Краiна, де вони жили, виявилася величезною. Набагато бiльшою за ту, що вiн мiг собi уявити. Жили великих дорiг з’еднували мiж собою Сiтi, залишаючи обабiч трохи меншi поселення. Вiд жил урiзнобiч розбiгалися тоншi дороги, вiд них – iще дрiбнiшi. На останнiх сторiнках Книжник виявив плани мiст.