Кращий вік для смерті

Коли постать Облома зникла, Бiлка сховала пiстолет у поясну кобуру i перехопила нiж зручнiше. Рудий звiр знову вислизнув iз каптура i спритно сiв дiвчинi на плече.

– Додому хочеш? – запитала вона, нахиляючись над розпоротим черевом дiра. – Зажди, скоро пiдемо…

Лезо ковзнуло по шкурi, i плоть розiйшлася пiд напором сталi.

Одним порухом Бiлка пiдняла печiнку, що з’явилася в розрiзi, спритно вирiзала шматок, що сочився гарячою кров’ю, i викинула його назовнi. Гладкий, покритий щiльною плiвкою смаколик упав у траву.

Тепер треба було вирiзати зi спини дiра баликову частину, ii можна зав’ялити або закоптити на зиму. Руки дiвчини були закривавленi, рукiв’я обробного ножа ковзало. Бiлка видерла з-пiд нiг пучок трави i протерла долонi, а потiм i нiж.

Очi ii натрапили на якийсь довгастий предмет, що лежав поруч iз тушею. Це була дерев’яна паличка з чорним осердям.

Бiлка iз зусиллями згадала назву палички – олiвець.

Олiвець – це те, чим пишуть букви.

Олiвець мiг належати тiльки одному челу – Книжнику. Тiму. Щуплявому сором’язливому хлопчаковi, який тодi, кiлька рокiв тому, не мiг захистити нi себе, нi iнших. Вiн так i залишився щуплявим i беззахисним. Зайвий клопiт.

Бiлка хмикнула i поклала олiвець до кишенi.

Управлятися ножем простiше i звичнiше.

Навiщо потрiбен олiвець? Хiба ним можна вирiзати м’ясо з тушi?

Лезо з хрускотом пройшлося вздовж хребта дiра.

* * *

Книжник сподiвався, що й цього разу все обiйдеться.

Насправдi вiн розумiв, що пiсля сутички в лiсi, пiсля того, як вiн побачив, як спасували перед Бiлкою трое «непереможних» вождiв, йому не уникнути розправи. Йшлося про те, стратять його вождi, чи все закiнчиться побиттям iз покалiченням? Морально Тiм був готовий до гiршого, але вмирати не хотiлося. Вiн давно навчився терпiти все, окрiм смертi.

Коли мисливцi пiд наглядом Ноги та Свина притягли в Парк тушу дiра, Книжник сидiв у себе на третьому поверсi й дивився у вiкно на площу.

«Площа», звичайно ж, це недоречно сказано. Колись, рокiв так вiсiмдесят тому, це мiсце можна було назвати площею. А зараз…

За багато рокiв природа вiдвоювала у мертвоi людськоi цивiлiзацii втраченi територii. Трава заплела плитку тротуарiв, розгризла до крихт асфальт, змусила потрiскатися бетон.