Кращий вік для смерті

Дверi Бiблiотеки з гуркотом розчинилися, пропускаючи злого, як скажений вольфодог, Облома. За ним зi злорадною посмiшкою на обличчi крокував Бiгун. Вiн був найдрiбнiшим i найжорстокiшим iз вождiв – сухий, швидкий, з неприемним гострим личком i кривими зубами.

– Вставай, хробаче, – наказав Облом i, не чекаючи, поки Книжник пiдведеться, рвонув його з пiдвiконня своеi лапою. – Чеши вниз, плем’я чекае на тебе, виродку!

Книжник вiдкрив був рота – благати, але наштовхнувся поглядом на холоднi очi Бiгуна i промовчав.

Внизу на площi, бiля закривавленоi тушi дiра, справдi зiбралися чели i герли з бебиками, далеко не всi зiбралися, але це нiчого не вирiшувало.

Облом тицьнув Книжника в спину, i той ледь не впав.

– Дивiться, люди Парку! – крикнув Бiгун своiм деренчливим фальцетом. – Цей хробак Книжник сьогоднi прогавив дiра. Це його вина.

Книжник стояв, опустивши голову, i чув, як гудуть обуренi голоси.

– Мисливцi встигли поранити дiра, – продовжував Бiгун, – але вiн вирвався i втiк…

– Ми знайшли звiра обдертим, – вступив Облом.

 – Хтось вирiзав iз тушi кращi шматки, i тепер ви не зможете з’iсти iх. Дехто з вас залишиться голодним через цей криворукий шматок лайна!

– Вiн даремно iсть наше м’ясо, – Бiгун несхвально похитав головою. – Вiн не виконуе Закон…

Натовп загув.

«Але ж я нiкому з них не зробив нiчого поганого, – подумав Книжник, не пiдводячи очей. – Я допомагав iм. Я мiг допомогти там, де швидкi ноги i дубина нiчого не вирiшували…»

– Що говорить Закон? – запитав Облом, пiдвищивши голос, щоб його почули всi присутнi.

 – Закон говорить: чел, який не може полювати, не iстиме. Той, хто не приносить племенi користi, не повинен жити…

«Вб’ють», – зрозумiв Книжник, але не побiг i не спробував сховатися, а тiльки зiтхнув приречено i втягнув голову в плечi.

– Що нам робити з цiею марною книжковою мiллю? Вбити?

У натовпi забубонiли, верескливий голос герли розрiзав шум: «Убити! Убити!» У Тiма ноги стали м’якими в колiнах, немов iз них вийняли кiстки…

– Тихо! – крикнув Бiгун.

 – Слухайте рiшення вождiв! Цей чел довго жив серед нас, i ми не станемо його вбивати. Нехай це зробить Нещадний свого часу. Але ми його не годуватимемо! Ми проженемо його!

– Так! Так! – закричала юрба, i подивившись на неi, Книжник побачив перед собою усмiхнену пику Ноги, який керував обуренням.

Нога пiдморгнув – вiн смакував розправу.