Кращий вік для смерті

Вiн стояв, утупившись носом у берег, а за його кормою простягалося на багато миль зелене, вкрите густою ковдрою з туману i ряски Болото.

– Стрибай!

– Ти збираешся…

– Не дратуй мене, Книжнику. Роби, що я тобi кажу, i залишишся живий.

– Це ж Болото мертвих! – прохрипiв Тiм здавленим голосом.

– Точно. Це означае, що вони попрямують в обхiд i ми виграемо, як мiнiмум, добу. А то i двi. Сiдай. Н?коли. Вони вже йдуть за нами.

Тiм ступив у човен, i Бiлка негайно ж вiдштовхнула «дюральку» вiд берега довгою жердиною.

Туман заклубочився, пожираючи полишенi дерева, зашарудiла ряска, яка оточувала низький облiзлий борт суденця. Пронизливо закричав невидимий нiчний птах, i Книжник ледь не закаляв штани вiд цього сумного крику, але стримався i сiв на жорсткiй лавцi на носi. Вiн витягнув iз рюкзака атлас, знайшов потрiбну сторiнку i, покрутивши головою, прикинув сторони свiту.

– Добре, що нам потрiбно на схiд, – сказав вiн неголосно, звертаючись до Бiлки. – Ми пливемо в потрiбному напрямку.

Знаеш, тут на картi е… Загалом… Колись тут були озера. Кiлька. Коли одне пов’язане з iншим – це називаеться каскад. Ходили великi човни – пароплави. Багато невеликих мiстечок по берегах…

– Я бачила руiни.

– Куди нам потрiбно потрапити? Я подивлюся по атласу.

– Це неважливо. Поки що нам потрiбно вижити, – вiдповiла вона. – А вижити – це забратися звiдси до того, як нас знайдуть.

Туман був настiльки густий, що Тiм не мiг розгледiти ii обличчя – тiльки силует на кормi, який спритно працював шестом.

– А з рештою ми розберемося потiм…

* * *

Сонце вже встало над горизонтом, коли з лiсу вийшли розвiдники. Вони рухалися обережно, з великою осторогою, але в мiру того, як ставало свiтлiше, смiливiсть поверталася до челiв.

Книжник залишив пiсля себе не слiд, а цiлу просiку, будь-який мисливець мiг пройти по нiй iз зав’язаними очима – прим’ята трава, шматки бруду, що зберiгають у собi сморiд екскрементiв, вiдбитки пiдошов на сирiй землi.

– Диви, – сказав Облом iз повагою, розглядаючи слiди. – Хробак тупцяе напролом, а пiсля неi – нiчого. Як повiтрям летить…

– Книжник нiколи не вмiв ходити лiсом, – кивнув Бiгун. – Дивись… Б’юсь об заклад, ii нора на ось тiй старiй вербi!

– Із чого ти взяв? – здивувався Свин. – Навiщо будувати будинок на деревi?

– Найкраще мiсце, – погодився Облом, не звертаючи уваги на здивовану фiзiономiю Свина. – Огляд хороший. Гiлок багато, стовбур широкий.