Кращий вік для смерті

Книжник спав, поклавши голову на якийсь речовий мiшок, i вiд цього гуркоту тiльки заворушився, очi його пiд повiками заходили туди-сюди, але вiн зiтхнув i знову затих. Обшарпаний i пом’ятий нiс «дюральки» розтинав зелений килим водоростей.

Коли човен вискочив iз «зеленки» на дiлянку чистоi води, шурхiт уздовж бортiв змiнився дзюрчанням. Тут глибина явно виросла, жердина перестала дiставати дна, i залишок шляху до нового покривала з ряски човен рухався за iнерцiею. Попереду височiв острiвець, порослий очеретом та якимось приземистим чагарником, судячи з усього, колючим.

На однiй з гiлок, зачепившись за шипи, бовтався шматок вицвiлоi тканини. Бiлка знайшла його очима i ледь помiтно кивнула, направляючи «дюральку» в прохiд, позначений клаптем. Човен iз зусиллями протиснувся в тiсний проливчик, але далi вiн поширшав. Рiвномiрно занурюючи в воду жердину, Бiлка зрiдка пригинала голову, ухиляючись вiд гiлок. Повiтря наповнилося холодним запахом вiчноi тiнi, сiрководневим смородом i гудiнням – навколо втiкачiв закружляли комарi.

Вiд дзижчання i укусiв комах прокинувся Книжник. Вiн пiдвiвся на лiктi, вдивляючись у темну воду за бортом. Вона була прозора, i знизу, вiд невидимого дна до поверхнi, пiднiмалися красивi круглi бульбашки.

– Не здумай опускати руку за борт, – попередила Бiлка неголосно. – І не дивись, не треба…

– Куди?

– У воду не дивись, – повторила вона.

Книжник не встиг вiдвести погляд, як перед ним, пiд самою поверхнею прослизнула людська рука.

Кисть iз тонкими пальцями, тендiтне зап’ястя, передплiччя, огорнуте тканиною…

Тiм вiдсахнувся, пiдвiвся, дивлячись за корму, знову подивився в воду бiля борту…

Із-пiд темноi води на нього дивилося людське обличчя. Обличчя староi жiнки. Практично неторкане, тiльки частина верхньоi губи i крила носа були обгризенi, що надавало в цiлому правильному овалу дивну асиметричнiсть. І в очах староi не було нi бiлкiв, нi райдужноi оболонки – хлюпала в очницях глянцева пiтьма, немов туди налили чорнила.

Книжник не застогнав – захрипiв i iнстинктивно спробував забитися в нiс човна, дригаючи ногами i дряпаючи нiгтями метал.

Човен плив над тiлами мертвих, i жердина Бiлки турбувала iх вiчний сон, змушувала ворочатися на своему мулистому ложi. То там, то тут iз-пiд води показувалися то кисть, то колiно, то спина, то голова потопельника – показувалися i знову ховалися в розвированiй сiрководневими бульбашками глибинi.