Кращий вік для смерті

Що скажеш, Книжнику?

* * *

Вони справдi примудрилися встигнути до заходу, хоча Книжник i кульгав на обидвi ноги i кректав навiть на непомiтному пiдйомi. Миль вийшло не двi, а трохи бiльше, але коли вони побачили попереду низьку зелену стiну, що оточувала ферму, це вже не грало нiякоi ролi.

Ворота виявилися замкненi, зсередини лунав басовитий загрозливий гавкiт.

– Вольфодог? – запитав Тiм.

– Точно, – Бiлка кивнула, намагаючись розглянути хоча б щось через щiлини в парканi, але плющ за лiто затягнув огорожу так, що погляд губився в зелених кучерях.

 – Навiть якщо Ева у будинку, вона не вiдкрие. Напевно, чатуе бiля кулемета… Хiба мало хто забреде?

– А забредали?

– Звiсно! Тiльки у фармерiв iз цим усе налагоджено. У разi нападу запалюють спецiальне багаття, дим – стовпом, видно на десятки миль. А далi залишаеться тiльки дочекатися приходу основних сил. Сигнал тривоги передаеться по ланцюжку. Через добу маемо триста стволiв, причому кiнних.

– А якщо вночi?

– Сигнальнi ракети в закладцi.

Досить смикнути шнур. У них усе правильно продумано, Книжнику. Інакше б давно не було фармерiв.

Вольфодог заухав зовсiм поруч, за стiнкою. Чути було, як за кiлька крокiв тупцяе i дихае немаленька звiрюка. З каптура худi висунувся переляканий ручний гризун, озирнувся довкола, пискнув боязко i знову заховався в iмпровiзовану нору.

– Може, покричати? – запропонував Книжник, який бiльше всього на свiтi хотiв сiсти. А ще краще – лягти i задерти вгору наболiлi ноги.

– Ага, – посмiхнулася Бiлка.

 – Покричи. Перестань говорити дурницi.

Вона пiдтягла рюкзаки ближче до ворiт i вляглася, але так, щоб бачити i пiдходи до ферми, i стулки.

– Ну? Чого став? Лягай. Чекатимемо господаря.

– А якщо вiн не прийде?

– Значить, не прийде. Тут i заночуемо. На ферму я не лiзтиму.

Але ночувати пiд парканом не довелося.

Через чверть години, коли захiд почав повiльно перетворюватися на сутiнки, з боку поля пролунало мукання i тупiт копит.

Ферма стояла на невеликiй височинi, найближча посадка була дбайливо вирубана, для зручностi ще й випалена, щоб не закривати огляд.

На Пустках не любили будуватися впритул до лiсу, i це було досить розумним рiшенням. Той, хто прямував до ферми, хай i гiсть, званий або непроханий, був як на долонi. І зараз Книжник iз Бiлкою спостерiгали, як фармер жене додому стадо. Воно було невеликим – п’ять корiв, бичок, трое телят. Сам фармер сидiв на рудiй конячцi, не дуже високiй, але мiцнiй.