Кращий вік для смерті

Мисливцi йшли попереду i позаду вождiв, i коли Киш спiткнувся, вiн буквально впав Бiгуну пiд ноги. Упав ниць, вiдразу ж схопився, спираючись на колiно, i знову впав, на цей раз на бiк. Бiгун побачив вираз безмежного здивування на його круглому обличчi.

Поруч одразу з’явилося декiлька челiв, якi пiдхопили його пiд руки…

– Стояти! – наказав челам Облом через плече Бiгуна. – Кише, подивися на мене! Кише! Прошу, подивися!

Киш пiдняв на вождя погляд, як i ранiше нетямущий, розгублений, i Бiгун побачив, як ледь помiтно тече його обличчя.

– От дiдько! – видихнув Облом, ступивши вперед. Голос у нього затремтiв.

Можна було лаятися, можна було молитися, але допомогти Кишу було неможливо. Коли за людиною приходить Нещадний, йому нiчим не можна допомогти. Хiба що пристрелити.

– Це все, бро? – запитав Киш у Облома нечiтко.

Облом кивнув.

Киш був йому не чужий. У них була одна мати.

Поки мисливцi несли Киша до мiсця привалу, Облом йшов поруч i тримав брата за руку. Обличчя в нього було розгублене. Вiн явно не знав, як поводитися. Вождь мае бути крутий, вiн не повинен нi спiвчувати, нi тривожитися. Вiн – вождь, iншi повиннi слухатися i служити йому! Але навiть Облом, який не знав жалостi, вiдчув щось схоже на смуток i страх.

Той, хто прийшов за його старшим братом, зазирнув до нього в душу (якщо це, звичайно, була душа) своiм мертвотним, байдужим поглядом i дихнув в обличчя крижаним, колючим передчуттям смертi.

Мисливцi теж притихли.

Прихiд Нещадного лякав челiв, нагадуючи, що завтра, пiслязавтра або через тиждень…

А може, через мiсяць або через хвилину…

Лякала не смерть вiд хвороби, рани, ножа одноплемiнника або кулi вождя, не загибель на полюваннi – до такого чели звикали з перших днiв життя i були готовi зустрiти в будь-який момент.

Лякав саме Нещадний – абсолютно непередбачуваний i неминучий.

До нього неможливо було звикнути, тому що вiн кожну мить нагадував про себе – поховальними вогнищами, мертвими тiлами в занедбаних будинках, трупами в болотах, розваленими мiстами, зарослими шосе, виразками зруйнованих заводiв. Свiт навколо нагадував про його могутнiсть. Це був його свiт, люди всього лише служили iжею всесильному.