Кращий вік для смерті

Значить, через пiвмилi треба буде перейти на крок, щоб усi вiдпочили, а потiм знову милю бiгом.

– Може, це вона щось зробила фармерам? – припустив Облом. – Ти ж знаеш, вона вiдморожена. І за часом пiдходить. Ракети ми бачили вранцi, а вона випереджае нас точно на день шляху!

– Ну, тодi проблеми з фармерами будуть не у неi, – сказав Бiгун похмуро. – А у нас. Вона з нашого племенi…

– Що ти гониш! – видихнув Свин. – Вона давно не наша!

– Вона з нашого племенi, – повторив Бiгун, не збиваючись iз кроку.

 – І якщо у неi проблеми з фармерами, то нам потрiбно термiново забратися з iхньоi землi!

Дорога повернула, викручуючись широкою дугою через два пологi пагорби, i загiн минув дорожнiй стовпчик iз проржавiлою i облiзлою табличкою. На нiй можна було розрiзнити цифри 32.

* * *

– Десь тут межа, – повiдомила Бiлка, озираючись на всi боки.

Книжник мовчав.

Вiн практично не мовив жодного слова вiдтодi, як вони рушили в путь. Їхав мовчки, пристосовуючись до ритму кiнного кроку, i навiть примудрився подрiмати в сiдлi, дивом не впавши.

Незважаючи на те, що вечори вже радували прохолодою, удень сонце свiтило зовсiм по-лiтньому. Бiлка вiд спеки не страждала, вона навiть любила ii, але через неi над безкраiм морем зеленi, яке заливало Пустки вiд обрiю i до обрiю, лiтали тисячi комах, i коням довелося несолодко. Подекуди на боках i в паху тварин вiд укусiв численних хорсфлаiв з’явилися кривавi патьоки. Конi нервували, вiдмахувалися хвостами, але комахи жалили i жалили, iнодi попутно намагаючись спробувати i людську плоть.

Рятував одяг: вiд обличчя хорсфлаiв Бiлцi доводилося ганяти вручну. А ось Книжника кусючi комахи майже не чiпали, навколо вилися, але чомусь не гризли.

Звичайно, набагато безпечнiше було б iхати тiльки по старiй дорозi, але зруйнований гайвей петляв, наслiдуючи рельеф, i тодi Бiлка зрiзала шлях, пускаючи коней просто через пологi височини.

Кiлька разiв на шляху траплялися жовтi лисини мертвоi трави, i тодi Бiлка направляла свою кобилку в обхiд.

Це були поганi мiсця, де недавно випав смертоносний дощ. Такi дощi приносив iнодi пiвденний вiтер, нехай забере його Нещадний, i добре, що цей вiтер дув нечасто. Вiд падаючоi з неба смертi ставали жовтими й опадали дерева, а з челiв, якi потрапили пiд таку зливу, злазила шкiра.

Зате бiля таких лисин комах було менше, нiж усюди, i можна було зiтхнути з полегшенням, без ризику проковтнути якогось лiтаючого жучка.