Кращий вік для смерті

Вдень вони зробили короткий привал у невеликому гайку, який Бiлка пам’ятала з минулих своiх набiгiв. Тут iз землi сочилася вода, збираючись мiж перекрученим корiнням старого низькорослого деревця. Вода чиста i прохолодна – можна було i попити самим, i набрати фляги, i напоiти коней.

Їли мовчки.

Приготованi Евою в дорогу харчi були смачнi, хоча викликали не найкращi спогади.

Конi досить сильно постраждали вiд комах, але дали дiвчинi оглянути болючi мiсця.

– Вони пiдуть за нами, – сказала Бiлка Тiму неголосно, змащуючи укуси лiкувальноi маззю.

Книжник не вiдповiв.

– Ну, як хочеш… Доведеться iхати швидше, так що не спи в сiдлi. До вечора ми повиннi перетнути кордон. Навiть якщо вони органiзовують погоню, то на землi Сiтi навряд чи пiдуть.

Книжник мовчки полiз у сiдло.

– Ти так i мовчатимеш?

– Я не хочу з тобою розмовляти.

– Ти дурень? – запитала Бiлка, дивлячись на нього знизу вгору. – Ти розумiеш, що без коней ми б не пройшли i третини цiеi вiдстанi? Тобi не терпиться здохнути?

Книжник поплескав коня по шиi i, примружившись, подивився в небо.

– Поiхали, Бiлко. Нема про що сперечатися.

Дiвчина залетiла в сiдло одним стрибком, не торкнувшись стремен.

– Може, правильно тебе називав Облом? – процiдила вона крiзь зуби. – Може, ти дiйсно Хробак? Цей свiт так улаштований, Книжнику. Якщо не вб’еш ти – уб’ють тебе. Якщо ти не вмiеш убивати – станеш рабом того, хто вмiе. Рабом, Книжнику! Бачиш, якому новому слову ти мене навчив! Ти давно вже чел, а не тiн – повинен знати: мирних Нещадний прибирае першими!

– Я знаю.

– Тодi ти дурень, тому що це змiнюе все. Здохни першим, Книжнику.

Вiн усмiхнувся.

– Як пощастить…

Бiлка вдарила коня п’ятами, i той знехотя пiшов неквапливою риссю. Книжник рушив за нею, намагаючись не вiдставати.

І ось тепер вони стояли у зруйнованiй часом автозаправнiй станцii на узбiччi гайвею, i Бiлка, поклавши лiктi на капот проржавiлого до дiрок автомобiля, розглядала в бiнокль контури будинкiв, якi почали виникати десь на обрii.

Здалеку вони здавалися цiлими, але Книжник знав, що це не так. Мiсто було зруйноване, не цiлковито, але досить сильно. І зробили це рослини, дощi, вiтер, температура i час.

Будинки руйнувалися, засипаючи уламками вулицi, i по камiнню зi швидкiстю пожежi повз усюдисущий плющ. Дерева росли на карнизах i дахах, iхне корiння рвало бетон на частини.