Кращий вік для смерті

Знелюднене мiсто перетворювалося на лiс, у кам’янi джунглi, у дивне мiсце, де хмарочоси впиралися в небо, завитi зеленню вiд фундаменту i до даху, i дикий виноград заповзав пiд покрученi рами зеленими вусами, руйнуючи камiнь i бетон, вiдкриваючи дорогу вiтрам i волозi.

Сiтi i Таун були кiнцем життевого простору Паркового племенi, i що знаходиться далi, Книжник точно не знав. За межами мiста простягався свiт, про який вiн тiльки читав, дороги, якi вiн бачив тiльки в своему дорогоцiнному атласi, та рiчки, вiдзначенi блакитними лiнiями на старих картах.

Але для того, щоб потрапити туди, потрiбно було вибратися з Сiтi, перейти мiст, що веде в Таун, перетнути Таун так, щоб дiстатися до його пiвденних околиць…

А ось потiм…

Потiм мало розпочатися найцiкавiше.

Вiн квапливо дiстав iз заплiчного рюкзачка атлас i сiв на траву.

Хотiв вiн або не хотiв, а без спiлкування з Бiлкою далi було не обiйтися. Якою б вона не була – вона союзник. Тiльки ось тепер при ii наближеннi у нього в животi утворювалася липка холодна грудка.

І Книжник не був впевнений, що це страх.

– Подивися, – покликав Тiм, i дiвчина пiдiйшла, ведучи коня за повiд.

– Ми зараз тут, – сказав Книжник, показуючи пальцем мiсце, де на картi гайвей, пiдiйшовши впритул до Сiтi, дотикався до белтвею – кiльцевоi дороги, що колись охоплювала i Сiтi, i Таун. – Ось заправна станцiя…

Вiн пiдборiддям показав на руiни заправки, бiля якоi вони розташувалися.

– Ось там була електростанцiя – це залишки труби.

– Ранiше мостiв було три.

– Я знаю, – кивнула Бiлка. – Бачила руiни.

– Давно була в Сiтi?

Вона швидко глянула на нього.

– Не дуже. Цiею весною.

– Мiст, який в центрi? Що з ним?

– Тодi стояв цiлiсiнький. Ти бiля рiчки нiколи не був?

– Нi. Нас того разу виявили ще на околицях, ледве ноги винесли.

– Тодi слухай… Рiчку тут убрiд не перейдеш – глибоко i широко. Течiя швидка. Пiсля дощiв пре так, що аж страшно поруч стояти. Бiля повалених мостiв охорони немае, та вона там i не потрiбна. Зате в центрi мiст бережуть як зiницю ока.

З боку Тауна його тримають пiд прицiлом снайпери. Чи не весь час. По жителях Сiтi вони не стрiляють, якщо тi не намагаються зайти за середину моста. Але якщо заступити за межу – б’ють влучно. З боку Сiтi мiст забарикадований. Думаю, що не замiнований – на iх мiсцi я б iз мiнами там не бавилась, надто вже дуже все старе… але вони можуть…

– Завданнячко, – задумливо мовив Книжник. – Але ж нам потрiбно сюди…

Вiн постукав пальцем по картi.