Кращий вік для смерті

На лiвому березi рiчки розташовувався Таун, в якому хазяйнувало iнше плем’я, якому теж потрiбнi були продукти за нiштяки. Але мiж ними i фармерами стояло плем’я Сiтi i единий вцiлiлий мiст. Тому плем’я Сiтi отримувало нiштяки з Тауна за розумними цiнами, а тi отримували продукти вiд фармерiв, щоправда, за цiнами в декiлька разiв бiльшими.

Тому плем’я Сiтi було багатим, краще за всiх озброеним i вкрай болiсно ставилося до будь-яких спроб чужинцiв пробратися на iх територiю. Тому, коли жрицi Сiтi – Айше – доповiли, що спостерiгачi бачили на пiвночi зграi потривожених птахiв, вона не стала хвилюватися i викликала до себе командира охоронноi сотнi, незважаючи на пiзню годину.

Додо явно нiяковiв поруч iз нею.

Вiн був на двi голови вищий за Айшу i втричi важчий i, цiлком можливо, мiг вбити ii одним ударом лапи, схожоi на ведмежу, хоча i був на два роки молодшим, але при виглядi жрицi червонiв, нiяковiв i втрачав командний голос.

Айша знала, що мае над ним владу не тiльки тому, що вся повнота ii належить жрицi i ii помiчникам за законом Сiтi, а ще тому, що дуже йому подобаеться.

Додо був хороший – вiд нього пахло грубою силою, що завжди заводило жрицю, але Додо був для неi табу. Вона добре знала цей тип челiв: отримавши ii хоча б раз, вiн почав би вважати Айшу своiм надбанням, не став би пiдкорятися наказам, так що для втiх у неi були iншi чели i герли, а Додо…

Додо ж повинен був безнадiйно i сильно ii хотiти, що вiн i робив.

– Додо, милий, – прощебетала Айша, дивлячись на спину командира, зiгнуту в ритуальному поклонi.

 – Схоже, що у нас на пiвночi з’явилися гостi…

Додо повiльно випростався. Його плечi могли б загородити iй сонце, якби воно вже не сiло в Пустках.

– Живи вiчно, Айшо! Ти хочеш, щоб ми вийшли зараз? – запитав вiн несподiвано високим, юнацьким голосом.

– Вранцi, Додо, – вiдповiла Айша. – Вийдете на свiтанку. Спостерiгач покаже тобi сектор, де лiтали птахи.

– Їх багато?

– Не знаю. Ти менi розкажеш!

– Добре, Айшо.

Ти хочеш iх живими?

Жриця посмiхнулася.

– Не обов’язково.

Додо всмiхнувся у вiдповiдь. Усмiшка робила його обличчя зовсiм дитячим.

– Я постараюся тебе порадувати.

– Дякую, Додо. Нещадний так давно не пив свiжоi кровi…

– Я зрозумiв, жрице.

– Йди вiдпочинь.

– Живи вiчно, Айшо.

– І ти живи вiчно, Додо.

Вiн знову вклонився i пiшов до дверей, але тi вiдчинилися i йому назустрiч ступив стривожений спостерiгач.