Кращий вік для смерті

Айша знала його по iменi – Гостроокий, – позаяк вiн був одним iз кращих спостерiгачiв у племенi, справдi гострооких, тут iз прiзвищем не помилилися.

– Айшо! Воiне Додо! – виголосив вiн. – Пробач менi, жрице, за поганi новини, але щойно на заходi спрацювали сигнальнi ракети.

– Це можуть бути звiрi? – запитав Додо.

Вiн насторожився, пiдiбрався i тепер ще бiльше нагадував Айшi кугуара – такий же сильний, швидкий i небезпечний!

Звiрi жили на зарослих вулицях Сiтi як у лiсi, i з кожним роком iх ставало все бiльше i бiльше, але сигнальнi ракети на кордонах були встановленi на зовсiм iншого звiра.

– Нi, – похитав головою спостерiгач.

Додо кивнув i повернувся до Айшi.

– Не хвилюйся, жрице. Вранцi я все зроблю.

Вона змахнула рукою, вiдпускаючи iх, i пiдiйшла до вiкна.

За склом простягався Сiтi. Їi Сiтi. Нiч уже огорнула його вулицi, i сусiднi будинки здавалися темними замшiлими брилами. Але Айша знала, що за стiнами мерехтять вогнища, герли готують вечерю своiм челам, укладають спати дiтей.

На дахах найвищих будинкiв сидять спостерiгачi i стережуть кордони, а внизу безшумно ковзають по вулицях трiйки i п’ятiрки вартових, що охороняють нiчний спокiй вiд непроханих гостей-мародерiв. Сiтi жив своiм життям, а Айша всього лише допомагала йому вiльно дихати.

Вона зняла туфлi i стала ще меншою на зрiст.

Струнка, добре складена, невисока, смаглява, з явною домiшкою кровi Нiгроу або лати, iз хвостом важкого густого волосся, яке дiставало до сiдниць, вона, можливо, не була красива, але здавалася такою, особливо у порiвняннi з жiнками племенi, висмоктаними раннiми пологами i постiйними вагiтностями.

Традицiйно головна жриця не мала постiйного чела, але один раз виносила i народила дитину. Згiдно з Законом, вона повинна була народжувати доти, доки не народить дiвчинку-спадкоемицю, але Айшi пощастило – потрiбне сталося з першого разу. Закон також говорив, що вихованням дiвчинки жриця не займаеться, у неi вистачае iнших турбот – i дочку виховувала iнша сiм’я.

Айша дiстала з буфета вiдкриту пляшку вина i налила собi келих. Червоне, терпке, пахне сонцем i виноградом. Вона зробила кiлька невеликих ковткiв, а потiм iз насолодою облизала губи.

Інодi вона бачила доньку, але особливого почуття до дитини не вiдчувала. Дiвчинка була необхiднiстю, вимогою Закону, i Айша не вважала ii зовсiм своею, незважаючи на те, що та була схожа на неi як двi краплi води.