Кращий вік для смерті

Дивлячись на маленьку темноволосу бейбi, Айша прислухалася: чи не защемить у грудях? Але в грудях нiчого не щемiло. Красива бейбi, миленька, але не бiльше. Своi привiлеi та обов’язки жриця любила бiльше, нiж дитину, i це було правильно. Закон мудрий: жриця повинна любити свое плем’я, а не свою сiм’ю.

Айша допила вмiст келиха i, на мить замислившись, вирiшила, що сьогоднiшню нiч вона проведе одна. Ранок обiцяв бути цiкавим – вона буквально вiдчула нiздрями запах горiлого пороху i розiгрiтого збройного мастила – вона обожнювала цi аромати бою та смертi.

На Сiтi давно не робили набiгiв, а одинаки, якi спокусилися на наживу, були лиш убогим приношенням Нещадному. Похороннi вогнища горiли все частiше, значить, вiн не отримуе достатньоi уваги i гнiваеться.

Жриця глузливо гмикнула, але мимоволi потерла плече, де в ряд було витатуйовано сiмнадцять магiчних крапель. Вона не вiрила в жертвопринесення, в молитви i знала, що скiльки живих не спалюй в одному вогнi з мертвими, настане час… І нiхто не в змозi вiдстрочити прихiд Нещадного.

Але люди вiрили.

Айша скинула iз себе одяг i з насолодою лягла на чистi простирадла.

Скiльки б днiв або годин (або навiть хвилин) iй не залишилося, це будуть хорошi години. Вона проживе iх, як хоче. А коли прийде ii час…

Ну, значить, вiн прийде.

* * *

Пiдвал виявився розграбованим, Бiлка з Книжником побачили це вiдразу, як вiдчинили прирослi до одвiрка дверi.

– Даремно ми пiднялися завчасно, – констатував Книжник, позiхаючи. – Дивись, тут i ковалi побували, все залiзо обдерте.

– Нiчого, – бадьоро сказала Бiлка i позiхнула сама, – чим далi вiд цього мiсця ми будемо, тим краще. Птахи ще сплять, i це добре.

Лiхтарик в ii руках бадьоро гудiв, свiтлове коло нишпорило по купах смiття, уламках стелажiв, якихось незрозумiлих пластмасових залишках, шматках запиленого полiетилену.

– Пiшли, – запропонувала Бiлка. – Чого розсиджуватися?

Пляма свiтла ковзнула по засипанiй пилом i трухою пiдлозi, пробiгши по стiнi…

– Ану пiдсвiти… – попросив Тiм.

На великому плакатi колись була надрукована реклама. Основа була паперова, тому i збереглася, фарби проглядалися погано – пiдвал вiдволожився, але зображення вгадувалося – де контурами, а де тiнню…

– Так, – сказав Книжник серйозним голосом. – Вiд телефонного номера, звичайно, користi мало. А ось адреса… Адреса нам може стати в нагодi.

– Що це? – з подивом запитала Бiлка з темряви.

– Наш шанс перебратися на той бiк, – вiдповiв Тiм. – Без усякого моста.