Кращий вік для смерті

Без твого лiхтарика не обiйтися. Але, схоже, тут нiкого не було…

– Чому ти так вирiшила?

– Бiля входу лежить тiло, – сказала Бiлка. – Трохи далi – друге. Точнiше не тiло, а те, що залишилося. Але ти ж знаеш… Мертвi тiла належить спалювати. Їх не чiпали. Вони лежать там, де до них прийшов Нещадний. Значить, тут нiкого не було…

– Дуже добре! – зрадiв Книжник, i Бiлка подивилася на нього з подивом.

– Це добре?

– Заходимо! – вiн зробив крок до ангара, дiстаючи з рюкзака лiхтарик. – По дорозi все поясню!

Але у величезному ангарi лiхтарик на ручному приводi виявився лише трохи ефективнiшим за банку зi свiтлячками, яку Книжник використовував у глибокому дитинствi, щоб у лiтню нiч дiйти до туалету.

Довелося з пiдсобних засобiв i гнилого дрантя спорудити щось на зразок факелiв, якi жахливо чадили, але давали можливiсть бачити на десяток метрiв уперед.

Ангар виходив до рiчки другим торцем, тут теж були ворота, величезнi закритi стелажi, зарослий блiдою цвiллю i ще чимось ниткоподiбним генератор, бiльше сотнi iржавих канiстр i заправна колонка – курна, лущиться, вся в плямах корозii, але абсолютно цiла.

– Пiд нею повинна бути бочка з паливом, – сказав Тiм.

– Тiльки паливо скисло…

– У будь-якому випадку не до кiнця. – Книжник говорив упевнено, продовжуючи озиратися. – Те, що залишилося вiд палива, добре горить, а це смолоскипи. Це можна пiдiрвати, врештi-решт. Цим можна щось пiдпалити, а загасити буде важко! Загалом украй корисна штука це твое скисле пальне.

У наших краях такий скарб не знайдеш удень зi свiчкою – давно все розiбрали. Нас iз тобою закидали запальничками iз запасу, а нових узяти нiде!

– Слухай, Книжнику… Я не розумiю, навiщо вождi тебе вигнали. Ти ж украй корисний чел… Усi цi премудростi звiдки?

Вiн криво посмiхнувся.

– Жартуеш! Я дармоiд! Я не вмiю полювати! Я погано бiгаю i стрiляю. Хiба може бути корисним чел, який читае i не вмiе тихо перерiзати горлянку…

Книжник став бiля стелажiв i задер голову вгору.

Оброслий довгими бiлими нитками залiзний скелет високих полиць у свiтлi факела справляв моторошне враження. Чiтко вiйнуло послiдом кажанiв, якоюсь гниллю, прiлим ганчiр’ям i солодкуватим, ледь вiдчутним запахом тлiння.

– Будемо шукати тут, – повiдомив вiн.

– Що?

– Плiт. Знаеш, що таке плiт iз колод?

Бiлка фиркнула i вiдразу ж iз ii каптура пролунало обурене потьохкування Друга.

– Ну, й чудово… А цей не з колод, але теж плiт. Навiть краще.