Кращий вік для смерті

– Впiзнаеш?

Бiлка дивилася.

– Слухай, ти ж нiби скаржився на те, що погано бачиш?

– Я бачу достатньо. Дивись на малюнок на стiнi. Номерiв у будинкiв тут немае скорiш за все, але це явно те, що ми шукаемо. Там напис… читай!

– Тiм, ти вчора показав менi десяток букв i хочеш, щоб я прочитала?

– Назви менi тi букви, якi запам’ятала…

Бiлка вихопила серед вицвiлих тiней знайомi з вечiрнього уроку значки i назвала iх. Їй була цiкава ця гра – з перетину паличок з’являлися звуки, i цi звуки могли скластися в слова.

– Прекрасно, – похвалив Тiм i несподiвано усмiхнувся, i Бiлка побачила, що у нього не вистачае iкла справа, але усмiшка все одно була гарною. – Усього двi помилки. Ти переплутала «b» i «d». А ось ця буква – «еф». Запам’ятала?

Вона кивнула.

– Так що ж там написано?

– Там написано, – сказав Тiм урочисто, – «Повiтряний i водний атракцiон братiв Буковскi». Та ж реклама, що i на стiнi в пiдвалi, де ми ночували. Ми його знайшли! А тепер… – вiн пiднявся на спину своеi конячки i поплескав ii мiж вух.

 – А тепер – поiхали, подивимося, що там у нас цiкавого всерединi…

* * *

Щоб потрапити в ангар, iм довелося чимало попрацювати. Хоча ворота не були на замку – вони виявилися зсувними, i спрямовувач, по якому iздила масивна стулка, давно пiшов у грунт. Загалом, щоб вiдкрити метровий прохiд, довелося витратити майже двадцять хвилин часу. Двадцять хвилин – це дуже багато, коли за тобою поспiшае погоня, а Бiлка була впевнена, що iх розшукують i знайдуть обов’язково – це не те, що може статися, а може i не статися, це питання часу.

Конi всередину йти вiдмовилися. Бiлка вилаялася, але тягти iх в ангар силомiць не стала – прив’язала бiля входу.

– Наглядай! – наказала вона Книжнику, а сама ковзнула в темряву за воротами, що пахла прiлим.

Щойно вона зникла з поля зору, Тiму теж стало незатишно – по спинi побiг холодок, долонi зволожились, i вiн зловив себе на думцi, що прискорено дихае.

Незнайомий пейзаж тиснув, з очеретяних заростей бiля самоi води долинали дивнi хлюпаючi звуки, i гуло пiд поривами вiтру старе дiряве залiзо стiн.

Вiн перехопив зброю зручнiше, повiв стволом, вишукуючи невидиму цiль, i постарався напустити на себе максимально грiзний вигляд, але боятися вiд цього не перестав.

Тодi Книжник почав рахувати про себе – це був гарний спосiб, щоб вiдволiктися.

Вiн дорахував до шiстдесяти, коли дiвчина з’явилася бiля ворiт.

– Ну? – запитав Тiм нетерпляче. – Що там?

– Темно.