Пригоди бравого вояка Швейка

І мiсце звiльниться, i бiльше грошей нагребемо. Хоч на якийсь час матимемо святий спокiй. А якщо домовласник розпитуватиме, що ми хочемо робити з фортепiано, я скажу, що в ньому полопалися струни й ми вiдiслали його на фабрику в ремонт. Двiрничцi я теж так сказав, хай не дивуеться, коли фортепiано будуть виносити й вантажити на пiдводу. Є в мене купець i на канапу. Це один мiй знайомий, вiн гендлюе старими меблями. Вiн прийде до нас по обiдi. Тепер цiни на шкiрянi канапи пiшли вгору.

– Бiльше ви нiчого не накоiли, Швейку? – спитав фельдкурат з розпачливим виразом обличчя, весь час стискаючи голову в долонях.

– Насмiлюсь доповiсти, пане фельдкурате, я замiсть двох пляшок горiхiвки, яку купуе пан капiтан Шнабль, принiс п’ять, щоб у нас був якийсь запас i ми мали що пити. Можуть тi люди забрати фортепiано? А то ломбард перед носом зачинять.

Фельдкурат безнадiйно махнув рукою, i за мить фортепiано вже вантажили на вiзок.

Повернувшися з ломбарду, Швейк застав фельдкурата перед розкоркованою пляшкою горiхiвки.

Той сидiв i лаявся, чому на обiд йому подали недосмажену вiдбивну. Фельдкурат знову був у своiй стихii. Вiн заявив Швейковi, що вiд завтрашнього дня починае нове життя. Пити алкоголь, це, мовляв, грубий матерiалiзм, а треба жити духовним життям.

Вiн розводив цю фiлософiю щось iз пiвгодини. Коли вже була вiдкоркована i третя пляшка, прийшов торговець старими меблями, i фельдкурат за безцiнь продав йому канапу, запрошуючи торговця залишитися погомонiти, i був дуже невдоволений, коли той вiдмовився, перепрошуючи: йому, мовляв, треба купувати ще нiчний столик.

– Шкода, що в мене немае такого, – розчаровано сказав фельдкурат. – Хто ж може передбачити все заздалегiдь!

Коли торговець старими меблями пiшов, фельдкурат завiв дружню розмову зi Швейком i розпив з ним нову пляшку. Частина цiеi балачки присвячувалась особистому ставленню фельдкурата до жiнок i до карт.

Сидiли довго.

Уже й вечiр застав Швейка i фельдкурата за дружньою бесiдою.

Але вночi вiдносини змiнились. Фельдкурат повернувся до свого вчорашнього стану, переплутав Швейка з кимсь iншим i казав йому:

– В жодному разi не йдiть. Пам’ятаете того рудого кадета з обозу?

Ця iдилiя тривала, аж поки Швейк не сказав фельдкуратовi:

– Досить з мене! Теперь лiзь у лiжко й хропи! Ясно?

– Лiзу, голубе, лiзу, чому ж не лiзти, – белькотiв фельдкурат.