Пригоди бравого вояка Швейка

Я втiк, але для цього я мусив забити п’ятнадцять вахмiстрiв i фельдфебелiв. Тiльки ж глядiть, нiкому нi слова.

Виходячи зi свого дому, де його так негостинно зустрiли, Швейк попросив:

– Панi Кейржова, у пральнi е кiлька моiх комiрцiв i манишок, викупiть iх, аби я мав у що вдягнутися, коли повернуся з армii. Простежте також, щоб у шафi в моему одязi не завелася мiль. А тих панянок, якi сплять на моему лiжку, вiтайте вiд мене.

Потiм Швейк зайшов у шинок «Пiд келихом».

Побачивши його, панi Палiвцова вiдмовилася наточити йому пива, бо вiн, мабуть, чкурнув з вiйська.

– Мiй чоловiк, – почала вона ялозити стару iсторiю, – такий уже був обережний, що й на холодне дмухав, а тим часом сидить, бiдолаха, замкнений нi за цапову душу. А такi ось люди, що втекли з вiйська, розгулюють по свiтi. Вас тут на тому тижнi знов шукали. Ми обережнiшi, нiж ви, – закiнчила вона, – а таки встряли в бiду. Не кожний мае таке щастя, як ви.

Цю розмову чув один лiтнiй чоловiк, слюсар iз Смiхова.

Вiн пiдiйшов до Швейка i сказав:

– Будь ласка, пане, почекайте мене на подвiр’i, менi треба з вами поговорити.

На вулицi вiн розговорився з Швейком, якого, зi слiв шинкарки Палiвцовоi, також вважав за дезертира.

Старий признався, що в нього е син, який теж утiк iз вiйська й тепер живе у бабусi в Ясеннiй бiля Йозефова.

Незважаючи на запевнення Швейка, що вiн зовсiм не дезертир, старий пан тицьнув йому в руку десятку.

 – Це вам про всякий випадок, – сказав вiн i потяг Швейка з собою до пивноi на розi, – я вас розумiю, i вам нема чого боятись.

Швейк повернувся додому пiзно вночi. Фельдкурата ще не було, вiн прийшов аж пiд ранок, збудив Швейка i сказав:

– Завтра iдемо правити польову месу. Зварiть чорну каву з ромом… Або краще зварiть грог.

Глава XI

Швейк iз фельдкуратом iдуть правити польову месу

I

Пiдготовка до вбивства людей вiдбувалася завжди з iм’ям Бога або якоiсь iншоi вищоi iстоти, яку витворило людство у своiй фантазii.

Стародавнi фiнiкiяни, перш нiж перерiзати горло якомусь полоненому, вiдправляли такi ж самi урочистi служби Божi, як i кiлька тисяч рокiв пiзнiше новi поколiння, коли збирались на вiйну, аби вогнем i мечем винищувати своiх ворогiв.