Пригоди бравого вояка Швейка

чеський князь Бржетiслав перенiс останки Св. Войтеха до Праги. Св. Войтех нарiвнi iз Св. Вацлавом вважаеться патроном Чехii. В 999 р. Войтеха було канонiзовано i проголошено святим. Пошановуеться також в Польщi та Угорщинi.Гашек висловлюе свою суб’ективну думку про цю iсторичну постать.], котрого нарекли «святим», з мечем в однiй руцi й з хрестом у другiй брав участь у рiзанинi й винищуваннi прибалтiйських слов’ян.

В усiй Європi люди йшли, наче худоба на бойню, куди iх вели не тiльки рiзники-iмператори, королi, президенти та iншi можновладцi й полководцi, але й священики всiх конфесiй, якi iх благословляли й приводили iх до лицемiрноi присяги «на землi, в повiтрi, на морi» тощо.

Служба Божа правилася двiчi. Вперше, коли частина вiд’iжджала на фронт, а вдруге – вже на передовiй, перед кривавою рiзаниною i смертовбивством.

Пам’ятаю, якось пiд час польовоi служби на позицiях ворожий лiтак кинув бомбу прямiсiнько на польовий вiвтар, i вiд нашого фельдкурата залишилося тiльки криваве лахмiття.

Потiм про нього писали як про мученика, а в той час нашi лiтаки намагались так само прославити фельдкуратiв по другий бiк фронту.

Ми зловтiшалися з цього, й на тимчасовому хрестi, поставленому там, де поховали рештки фельдкурата, тiеi ж ночi з’явилася така епiтафiя:

Те, що впаде на нас, те вже й на тебе впало.

Ти ж небо обiцяв i лоно Авраама,

То й небо смерть тобi згори послало,

Де ти спiвав, лишилась тiльки пляма.

II

Швейк зварив чудовий грог, куди кращий вiд грогу старих морякiв.

Такий грог смакував би навiть пiратовi XVIII столiття. Фельдкурат Отто Кац був на сьомому небi.

– Де ви навчилися варити такий чудовий напiй? – спитав вiн.

– У Бременi вiд одного гульвiси-моряка, коли я свого часу мандрував свiтом, – вiдповiв Швейк. – Вiн казав, що грог мае бути такий мiцний, щоб той, хто впаде в море, мiг переплисти увесь Ла-Манш. Бо пiсля слабкого грогу потонеш, мов цуценя.

– Хильнувши цього грогу, Швейку, ми добряче вiдправимо службу Божу, – розмiрковував фельдкурат.

 – Я гадаю, насамперед годилося б сказати кiлька слiв на прощання. Польова меса – це не така забавка, як вiдправа в гарнiзоннiй тюрмi або проповiдь тим негiдникам. У цьому випадку треба справдi весь розум у кулацi тримати. Польовий вiвтар у нас е. Складаний, мiнiатюрний. Господи Боже, Швейку, – раптом ухопився вiн за голову, – ну й барани ж ми обое. Знаете, де я сховав цей складаний польовий вiвтар? У канапку.