Пригоди бравого вояка Швейка

Йому дуже сподобалися деякi надзвичайно глибокi за своiм змiстом речення, з яких вiн смiявся, аж за боки хапався: «Назва «останне помазання» бере початок з того, що це помазання звичайно бувае останнiм з усiх помазань, якi церква дае людинi». Або: «Останне помазання може прийняти кожний католицький християнин, який небезпечно захворiв i вже дiйшов розуму». «Хворий, якщо це можливо, повинен приймати останне помазання, перебуваючи в повнiй свiдомостi».

Потiм прийшов ординарець i принiс пакет з повiдомленням, що завтра при соборуваннi в лазаретi буде присутне Товариство шляхтянок для релiгiйного виховання солдатiв.

Це Товариство складалося з iстеричок, якi роздавали солдатам в госпiталях образки святих та книжечки з оповiданням про католицького солдата, який умирае за найяснiшого монарха. На обкладинках був кольоровий малюночок iз зображенням бойовища: всюди валяються трупи людей i коней, розбитi вози з амунiцiею й гармати лафетами догори. На обрii палае село, рветься шрапнель, а на передньому планi лежить, умираючи, солдат з вiдiрваною ногою.

Над ним схиляеться ангел, що принiс йому вiнок з написом на стрiчцi: «Ще сьогоднi ти будеш зi мною в раю». І солдат щасливо всмiхаеться, немовби йому принесли морозива.

Отто Кац перечитав змiст пакета, сплюнув i подумав: «Ну й день же буде знову завтра».

Фельдкурат знав цю «банду», як вiн називав товариство, ще з храму Святого Ігнатiя, де кiлька рокiв тому проповiдував для вiйськових. Тодi ще вiн багато душi вкладав у своi красномовнi виступи, товариство шляхтянок звичайно розсiдалося за полковником.

Двi високi, худющi жiнки в чорних сукнях, з чотками якось пiсля проповiдi пiдступили до нього й цiлих двi години торочили про релiгiйне виховання солдатiв, поки вiн не осатанiв i не сказав: «Пробачте, ласкавi панi, але на мене чекае пан капiтан на партiю фербля».

– Ну, елей ми вже придбали, – урочисто сказав Швейк, повернувшись iз фiрми «Полак», – конопляна олiя номер три, перший гатунок, можемо тепер вимастити нею хоч цiлий батальйон.

Це солiдна фiрма. Продае також олiфу, лаки й пензлi. Нам ще потрiбний дзвiночок.

– А навiщо вiн здався, Швейку?

– Треба, пане фельдкурате, дорогою дзвонити, щоб, коли будемо йти з Господом Богом i з тiею конопляною олiею номер три, люди перед нами шапки скидали. Це так завжди робиться, i багато людей, якi на цю церемонiю не звертали уваги й не скидали шапок, були заарештованi.