Пригоди бравого вояка Швейка

– Ми з такою помпою сюди iхали, пане фельдкурате, а вони нам усе зiпсували, – сердився Швейк, коли в канцелярii iх повiдомили, що обидва хворi вже нiчого не потребують.

І справдi, вони iхали з помпою: сидячи в дрожках, Швейк видзвонював, а фельдкурат тримав у руцi пляшечку з олiею, загорнуту в серветку, i тiею ж олiею з серйозним обличчям благословляв тих перехожих, котрi скидали капелюхи. Щоправда, iх було небагато, хоча Швейк своiм дзвоником намагався здiйняти неабиякий гармидер.

За дрожками бiгло кiлька хлопчакiв. Один iз них причепився ззаду, а його друзi в один голос кричали: «Позаду, позаду!»

Швейк пiддзвонював iм, а вiзник перiщив батогом хлопчика. На Водiчковiй вулицi якась двiрничка, що належала до конгрегацii Дiви Марii, галопом наздогнала дрожки, на льоту впiймала благословення, перехрестилась, а потiм плюнула:

– Скачуть з тим Господом Богом, мов тi чорти. Так, чого доброго, i сухоти дiстанеш, – i повернулася на свое мiсце.

Дзвоник найбiльше турбував вiзникову кобилу. Мабуть, вiн нагадував iй щось iз давноминулих рокiв, бо вона все оглядалася назад i часом робила спробу затанцювати на брукiвцi.

Оце й була та велика помпа, про яку говорив Швейк. Фельдкурат тим часом пiшов до канцелярii залагодити фiнансовий бiк соборування й нарахував фельдфебелю-рахiвнику, що державна скарбниця винна йому майже сто п’ятдесят крон за освячену олiю та дорогу.

Потiм зчинилась суперечка мiж комендантом шпиталю i фельдкуратом, причому фельдкурат кiлька разiв грюкнув кулаком по столу i сказав:

– Не думайте, пане капiтане, що соборують задурно.

Коли драгунського офiцера вiдряджають на кiнний завод по коней, то йому теж платять добовi. Дуже шкодую, що тi двое не дотягли до соборування. Це б коштувало на п’ятдесят крон дорожче.

Тим часом Швейк чекав у вартiвнi з пляшечкою, яка дуже зацiкавила воякiв. Хтось зауважив, що тiею олiею дуже добре було б чистити гвинтiвки та багнети.

Якийсь молоденький солдатик iз Чесько-Моравськоi височини, який ще вiрив у Господа Бога, прохав про такi речi не говорити й не втягати святого таiнства в дискусiю. Треба, мовляв, по-християнському не втрачати надii.

Старий запасний глянув на жовтодзьоба i сказав:

– Нема чого чекати, гарна надiя на те, що тобi шрапнеллю голову вiдiрве. Дим нам тiльки в очi пускають.